Монастир у Жидичині видав книгу спогадів волинянки про сталінські репресії
Холод, голод і Сибір. Дівчинка з Волині Марія Бондарук пізнала пекло сталінського режиму, коли їй було вісім років. У потягу з десятками волинських родин вона їхала на заслання. Днями в Жидичині презентували книгу на основі спогадів маленької Марійки.
«Заплакана мама. У хаті був рейвах. Нас вивозять на Сибір», – це фрагмент спогадів восьмирічної мешканки села Жидичин. Марію Бондарук у 1947 році з мамою та братом товарним потягом більшовики вивезли до російського Алтаю за зв'язок старшого брата з ОУН, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
«Сирість, голод, холод. Хворіли, видужували, але боролися. Боролися за те, щоб бути господарями на своїй землі», – прокоментувала донька Марії Ганна Архипчук.
Ще на початку 90-х Марія записала в зошиті свої спогади про нелегке життя на засланні. І ось нещодавно вони стали книгою «Незабутній смак волинських яблук». Назва саме така, бо в тексті описані неймовірні емоції дівчини після повернення додому, коли Марія не могла наїстися плодами рідного саду.
Є в книзі й страшні моменти: «Казахстан зустрів нас снігом і холодом. У вагонах стало зимно, і почалися хвороби. Стеля вагона вкривалася інієм. У таких нестерпних умовах народжувалися діти. Малі та старенькі помирали. Охорона витягувала їх під плач рідних з вагонів і залишала на платформі. І ми від’їздили, а вони залишалися. Я часто спостерігала цю картину у віконце».
Після дев’яти років нестерпного життя на Алтаї Марія з мамою повернулися додому – почалася хрущовська відлига і вони були реабілітовані. Дівчина вступила до луцького медучилища, потім працювала акушером-гінекологом. Наприкінці 80-х була активною учасницею Народного руху. Сьогодні їй майже 85 років.
Марія Бондарук розповіла про довоєнне життя в рідному селі: «Недарма Жидичин стало таким патріотичним селом. Усі отці були свідомі, патріотично налаштовані. Отець говорить: «Світе тихий, краю милий, моя Україно. За що тебе сплюндровано? За що, мамо, гинеш?» (Вірш Тараса Шевченка «Розрита могила», – ВН). То це велике значення було».Читати ще: Книжкові клуби, блоги, сімейні читання: як у Луцьку популяризують книгу серед школярів
Уклала книгу мешканка Жидичина, відома на Волині вчителька і громадська діячка Олеся Ковальчук.
«Там усе те, що стосується не тільки історії Жидичина, а й історії України взагалі та ідеї нашої незалежності через конкретні долі, через політичну біографію родини, через політичну біографію вже самої авторки Марії, – зазначила Олеся Ковальчук. – Складно було (працювати над книгою, – ВН), тому що не можна було порушити авторський стиль. Я зберігала його максимально».
Видати книгу взявся жидичинський монастир. Поки що надрукували шість десятків примірників. Їх роздали безплатно. Авторці та укладальниці книги від храму подарували ікони.
«Ця книга стала першою ластівкою нашого монастирського видавництва. Такі книги важливі, їхній зміст важливий, щоб кожного разу пробуджувати людей, змушувати їх думати і робити правильні висновки. Це наш акцент. Тому, однозначно, ми будемо такі книги друкувати. Сьогодні це вже не просто спогади. Якщо ми не будемо робити висновків, якщо ми внутрішньо не будемо мобілізуватися, то, думаю, історія з плачами на подвір'ї і з плачами в поїздах десь біля Рівного може повторитися», – наголосив намісник Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря, архімандрит Костянтин Марченко.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Заплакана мама. У хаті був рейвах. Нас вивозять на Сибір», – це фрагмент спогадів восьмирічної мешканки села Жидичин. Марію Бондарук у 1947 році з мамою та братом товарним потягом більшовики вивезли до російського Алтаю за зв'язок старшого брата з ОУН, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
«Сирість, голод, холод. Хворіли, видужували, але боролися. Боролися за те, щоб бути господарями на своїй землі», – прокоментувала донька Марії Ганна Архипчук.
Ще на початку 90-х Марія записала в зошиті свої спогади про нелегке життя на засланні. І ось нещодавно вони стали книгою «Незабутній смак волинських яблук». Назва саме така, бо в тексті описані неймовірні емоції дівчини після повернення додому, коли Марія не могла наїстися плодами рідного саду.
Є в книзі й страшні моменти: «Казахстан зустрів нас снігом і холодом. У вагонах стало зимно, і почалися хвороби. Стеля вагона вкривалася інієм. У таких нестерпних умовах народжувалися діти. Малі та старенькі помирали. Охорона витягувала їх під плач рідних з вагонів і залишала на платформі. І ми від’їздили, а вони залишалися. Я часто спостерігала цю картину у віконце».
Після дев’яти років нестерпного життя на Алтаї Марія з мамою повернулися додому – почалася хрущовська відлига і вони були реабілітовані. Дівчина вступила до луцького медучилища, потім працювала акушером-гінекологом. Наприкінці 80-х була активною учасницею Народного руху. Сьогодні їй майже 85 років.
Марія Бондарук розповіла про довоєнне життя в рідному селі: «Недарма Жидичин стало таким патріотичним селом. Усі отці були свідомі, патріотично налаштовані. Отець говорить: «Світе тихий, краю милий, моя Україно. За що тебе сплюндровано? За що, мамо, гинеш?» (Вірш Тараса Шевченка «Розрита могила», – ВН). То це велике значення було».Читати ще: Книжкові клуби, блоги, сімейні читання: як у Луцьку популяризують книгу серед школярів
Уклала книгу мешканка Жидичина, відома на Волині вчителька і громадська діячка Олеся Ковальчук.
«Там усе те, що стосується не тільки історії Жидичина, а й історії України взагалі та ідеї нашої незалежності через конкретні долі, через політичну біографію родини, через політичну біографію вже самої авторки Марії, – зазначила Олеся Ковальчук. – Складно було (працювати над книгою, – ВН), тому що не можна було порушити авторський стиль. Я зберігала його максимально».
Видати книгу взявся жидичинський монастир. Поки що надрукували шість десятків примірників. Їх роздали безплатно. Авторці та укладальниці книги від храму подарували ікони.
«Ця книга стала першою ластівкою нашого монастирського видавництва. Такі книги важливі, їхній зміст важливий, щоб кожного разу пробуджувати людей, змушувати їх думати і робити правильні висновки. Це наш акцент. Тому, однозначно, ми будемо такі книги друкувати. Сьогодні це вже не просто спогади. Якщо ми не будемо робити висновків, якщо ми внутрішньо не будемо мобілізуватися, то, думаю, історія з плачами на подвір'ї і з плачами в поїздах десь біля Рівного може повторитися», – наголосив намісник Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря, архімандрит Костянтин Марченко.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На трасі під Луцьком тягач виїхав на зустрічну та протаранив легковик: потерпілі відбулися травмами, а винуватець ДТП – штрафом
Сьогодні 22:12
Сьогодні 22:12
У Луцькій художній школі можна навчитися писанкарству
Сьогодні 21:35
Сьогодні 21:35
Кавуни, ковбаса, сало: лучанка створює їжу з дерева
Сьогодні 21:16
Сьогодні 21:16
«Віджимання берегової лінії в населення». Пляж на Світязі відгородили парканом і ровами з водою
Сьогодні 20:40
Сьогодні 20:40
Затримали аж в Польщі: на Волині судили водія, через якого в ДТП травмувалась 16-річна
Сьогодні 20:21
Сьогодні 20:21
На вихідних на Волині спіймали 16 п'яних водіїв
Сьогодні 19:24
Сьогодні 19:24
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.