«Конкуренція між телекомпаніями – це дуже добре», – творець першої в Луцьку 150-метрової телевежі

150-метрова телевізійна вежа, зведена в Луцьку у 40-му кварталі, є першою, що була споруджена в незалежній Україні. Творець цієї споруди, яка забезпечує впевнений прийом теле- та радіосигналу в радіусі до 70 кілометрів, став гостем програми «Про життя» на телеканалі «Аверс».

Знайомтеся: Петро Іванович Семерей. Результатом його участі у розбудові телерадіомереж України є три телевізійні вежі. Хтось поставить під сумнів висоту такого досягнення, та його спростує інша статистика: незалежна Україна як держава не побудувала жодної. Ось така арифметика.

Петре Івановичу, то ви аж 54 роки віддали улюбленій справі, коли врахувати, що в десятирічному віці захопились радіотехнікою, так виходить?

Так і є. В 10 років потрапила мені до рук дитяча книжечка «Радіоаматор» українською мовою. Там було описано, як зробити простий приймач, що таке радіо. Це мене захопило, подивився – ніби нічого складного нема, думаю, треба спробувати. У той час ще світла не було в селі, але радіоприймачі були, дротове радіо, як ми кажемо. І я збирав усі ці детальки, дещо треба було виготовити своїми руками, котушечки, дротики пошукав, чого не було, знайшов у знайомого в Ковелі, який в ательє якомусь працював. Він мені дав детектор, діод – детальку, якої в мене не було , бо все решту я старався виготовити сам. Я зробив приймача, увімкнув – і він заграв. Це детектний приймач, він працював без живлення, бо світла ще не було. У той час якраз біля нас була потужна станція у Варшаві, вона і зараз є, було чути Київ і Москву, ввечері ще з’являвся Будапешт. От кілька радіостанцій на довгих хвилях можна було почути. Це мене захопило і з часом я все більше ускладнював приймача, батареї додавав, живлення. Через кілька років у нас з’явилося світло, пішли радіоприймачі з живленням. Спочатку я не передавав як слухач, тільки старався приймати якомога більше, антени різні робив біля будинку. Потім з’явилося телебачення. Так само було цікаво приймати програми з Польщі. У Ковелі стояв ретранслятор. Але він був малопотужний, дуже маленький, однак все, що Ковель передавав, я приймав, а також зі Львова, з Польщі. Потім закінчив школу, технікум зв’язку, а далі були робота, навчання і розвиток.



А своє перше робоче місце пам’ятаєте?

Пам’ятаю, це Луцька телеграфно-телефонна станція. Спочатку під час практики в технікумі зв’язку мене скерували на пів року в Луцьк, на АТС-30 біля вокзалу. Я прийшов туди, це була на той час досить сучасна телефонна станція, я її дуже швидко опанував, бо це для мене було цікаво й легко. І вже через деякий час мене прийняли не просто на практику, а на роботу з зарплатою, зі зміною і навіть посаду підвищили. Тобто я за шість місяців практики в Луцьку зробив невеличку кар’єру, і в трудовій книжці це все було відображено.

А коли радіо і телебачення увійшли у ваше життя?

Радіотехніка – це вже трішки вищий рівень, я нею захоплювався, ще в технікумі ми виготовляли приймачі, передавачі, різні музичні пристрої, підсилювачі, світломузику тощо. Я весь час розвивався, працюючи на телефонній станції, більше займався радіотехнікою, тому що в телефонному зв’язку нічого нового вже не було на той час. З’являлися нові станції, але нічого складного там не було. Радіо й телебачення були цікавішими. І коли я служив у збройних силах, то працював на радіотехнічному комплексі, управляв ракетами, це так само була радіотехніка. Відслужив, повернувся додому. Працював на Ковельській радіотехнічній станції. Тиждень всього після армії був удома і зразу почав вивчати, як би піти працювати на телевежу. Прийняли зразу, посаду дали. У 1978 році прийшов туди.

Не відпускає вас Ковель? З ним взагалі дуже цікава історія пов’язана, ви, здається, були одним з ініціаторів створення тоді у Ковелі першого недержавного телевізійного каналу. Було таке?

Так. Був такий період, коли робили перші кроки до демократії, дозволили створювати канали. З’явились перші компанії в Києві. Між іншим, я працював у концерні РРТ, ми також були засновниками компанії ICTV, тоді вона не належала ще Пінчукам. Це була на 50% американська сторона, на 50% був наш концерн РРТ. Я теж був співзасновником, членом правління цієї компанії. Але потім був указ президента, який забороняв державним підприємствам бути співзасновниками телекомпаній, ми були змушені вийти. Свою частку держава продала іншим і вже ми залишились тільки апаратом. Але мене це зацікавило, я вирішив створити на Волині Телевізійний центр «Ковель». Я не був його співвласником ніколи, просто мені цікаво було це створити. І ще був такий період, коли я був директором державного підприємства, нам потрібні були замовники. Були перша, друга, третя програми телебачення, більше не було нічого. А хотілося розвиватись, тому в мене з’явилося таке хобі – створити телекомпанію або допомогти людям створити, щоб вони потім стали нашими замовниками, а ми заробляли на цьому гроші. Телевізійний центр «Ковель» був таким замовником. Єдине, до чого не мав стосунку, – це до створення телекомпанії «Тоніс». Вони десь там створилися самостійно, так тихенько й пішли.

Бачите, не було вашої руки, вашого мозку.

Так. Ну, було таку телекомпанію створено, вона проіснувала буквально кілька тижнів. У них на той час було найкраще обладнання і його вкрали, на жаль. Вони не змогли реалізуватись, тому що без обладнання компанія просто розпалася. Але я встиг на тому обладнанні попрацювати. Брав на ньому інтерв’ю в Кравчука Леоніда Макаровича, він був тоді головою ВРУ і балотувався в перші президенти України. Він приїжджав у Рівненську область , на свою батьківщину, на Волинь завітав, ми його зустрічали. За ним, звичайно, їздила бригада українського телебачення. Але вони вже, чесно кажучи, їм набридли. Їм було цікаво, щоб хтось місцевий працював з ними, а місцеві були тільки ми – Телевізійний центр «Ковель».

От я брав у Кравчука інтерв’ю, директор телецентру Тарасенко був оператором, а обладнання ми взяли в «Тоніса», тому що воно було суперове, в той час найновіше на Волині. Потім відзняли сесію Волинської обласної ради. А тоді вже таке обладнання з’явилося у Волинській державній телерадіокомпанії. Блаженчук Володимир Іванович, якого недавно не стало, вів ту сесію, то на ній працювало аж чотири камери відразу вперше на Волині. Єдине, що тоді Волинське телебачення ще не мало можливості виходити в ефір, в них не було своєї мережі зовсім, їм дозволялося вмикатися в програму УТ-1. Тоді вирішив їм допомогти, вони відзняли сесію, змонтували, потім дали мені касету, я поїхав у Ковель і через обладнання Телевізійного центру «Ковель» увімкнувся в УТ-1 і вийшла перша програма Волинського телебачення, я був оператором, випускав її в ефір. Отаким був перший вихід Волинського телебачення в ефір.

А вихід «Аверсу», Петре Івановичу?

А з «Аверсом» теж була дуже цікава історія. Річ у тім, що «Аверс» вже тоді теж з’явився в кабельному телебаченні, будував камерну мережу, розвивався, але в ефірі його не було і ще вони навіть не виявляли ініціативу. Я був добре знайомий з Величком, із Сінкевичем. Ми вирішили створити Волинське інформаційне агентство, робити місцеві програми. Був такий Василь Герилів, ми разом з ним вирішили створити таку компанію, щоб потім мати замовника для державного підприємства. Ми фактично все зробили, я домовився, що телеканал ICTV, який ми створили в Києві, продамо на Волинь і будемо мати можливість вмикатися зі своїми програмами Волинського інформаційного агентства.

Ми все це організували технічно, програму подали з Києва аж до Луцька, передавачі встановили, майже все зробили і в останній момент Василь Герилів сказав: «Знаєш, я не вірю, що з того щось вийде, в мене є фінансові проблеми, хочу вийти з цієї компанії». Ну, її було спочатку створено на джентльменських умовах. Я кажу, мовляв, мені теж не треба, це не мій бізнес, мені цікаво як оператору організувати мережу і щоб вона функціонувала й для державного підприємства, яким я керував, щоб воно заробляло гроші, тому я сприяв, а сама по собі мені ця компанія не треба.

І тоді я зателефонував Олегу Величку й кажу: «Олегу, ти вже маєш мережу, чи не хочеш мати ефірну мережу?». Його це зацікавило, він дуже швидко відповів: «Так, ми хочемо». От і кажу йому: «Я готовий, припустімо, в понеділок пустити вже в ефір твою програму «Аверс», але в мене умова: я два дні відпрацюю з цією програмою, що в мене є з ICTV, продемонструю Гериліву, від чого він відмовився». Ми увімкнулися у п’ятницю. І в п’ятницю, суботу, неділю відтранслювали в Луцьку ICTV. А в понеділок на цьому каналі вийшов «Аверс». У той час в нас влади ще не було такої, дозволи давала Волинська обласна державна телерадіокомпанія. Я допоміг Величку, залагодили питання в Києві з частотами тощо, узаконили компанію. Так «Аверс» з’явився в ефірі, потім ми розбудовували мережу, він з’явився і в Горохові, і в Ковелі, і в Нововолинську. З’явилося чотири частоти, стала нормальна мережа, збільшили потужність.

Усе, що стосується радіо, телебачення на Волині, пов’язано з вами, як, загалом, і в Україні. Скажіть, чи задоволені ви тим, як розвивається телевізійний, радійний простір на Волині сьогодні?

Знаєте, можна хотіти дуже багато програм, можна багато чого створити, але, враховуючи сьогоднішній стан економіки, творити 20-30, 50, 100 програм абсолютно недоцільно. Сьогодні всі телекомпанії збиткові, в тому числі й ваша. Тобто вони всі на дотації, люди, які заробляють в іншій сфері, підтримують їх. Так само діють наші футбольні клуби. Єдиний, хто може бути прибутковим, – це ще радіостанції, які мають велику мережу, небагато працівників, у них хороший програмний продукт, вони можуть мати рейтинг. Так вийшло, що для телекомпанії «12 канал» теж фактично я залагодив питання з ліцензією, подарував їм її, можна сказати. У період виборчої кампанії вони звернулися з проханням допомогти, мовляв, хочемо створити компанію, але не знаємо як. Я допоміг, вони на блюдечку отримали ліцензію. Ну, молодці, реалізували далі.

Так само і «Аверс» виріс, я ж спостерігаю, дивлюся програми. Мені приємно, що канал творчо й технічно виріс і вже в ефірі може конкурувати. Конкуренція – це завжди дуже добре. Я противник монополізму. Навіть, пам’ятаєте, була телекомпанія «Полісся»? Вона ж юридично досі є, в аналоговому телебаченні далі працює. Це теж була така моя відповідь, коли в той час влада монополізувала все під себе, хотілося якийсь незалежний канал, я його створив. У мене був товариш Микола Пілюк, інженер, який в мене працював, я йому запропонував: «От, будь ласка, Миколо, візьмися, така хороша справа, я тобі допоможу організаційно, технічно підкажу».

І створив приватне підприємство Інформаційна студія «Полісся ТВ», де був одноосібним власником, ну а ми всі, весь колектив, люди, які були в тому зацікавлені, допомагали, в той час багато хороших людей пішло туди. Компанія була хороша, творча, вона розвивалась і мала потенціал, тому що був демократичний підхід, не було ухилу вліво, вправо, тобто журналісти робили те, що вони вважали цікавим. А наше питання – технічно забезпечити, щоб воно було доцільно, ефективно, щоб максимальне поширення було. У нас був дуже хороший результат. Але перед президентськими виборами 2004 року до мене звернувся Порошенко Петро Олексійович, який в той час тільки починав, він купив «5 канал», розбудовував мережу. Попросив підказати, як і що. Ну, кажу, на Волині є компанія, можу вас познайомити. І так вийшло, що вони домовилися й він викупив цю компанію, правда, не на себе її зареєстрував, але це вже інше питання.

Петре Івановичу, згадаймо ближче наше минуле, принаймні, минулий рік, коли в нас зникло аналогове мовлення. Ким, чим ця ніша сьогодні заповнюється? Як ви вважаєте, стратегічно це правильно було зроблено?

Ну, так склалося, що перехід від аналогового до цифрового телебачення в Україні зробив я. Тому що своїм наказом по Україні вимкнув аналогове телебачення. Спочатку я вимкнув його в Кіровоградській області та в Києві, бо був генеральним директором концерну РРТ. Видав наказ – це було рішення національної ради, воно було не зовсім законним, але те, що потрібно було перейти від аналогового телебачення до цифрового, було однозначно. В принципі, перехід потрібно було зробити раніше. Єдине, що в Україні цей розвиток іде ненормально, не так, як у всіх країнах світу. Тобто корупція в нас вище всіх рівнів влади, вище здорового глузду, в тому числі вона наклала відбиток і на розвиток цифрового телебачення, тому що монополію отримав «Зеонбуд» на всю територію країни, зараз всі мультиплекси, всі канали йдуть через нього. Зрозуміло, що це при Януковичу було зроблено, все було на 100% корумповано. Але факт залишається фактом, поки вони працюють. А от перехід в чому полягав? На першому етапі це був один із найефективніших, я сказав би, проектів – оця побудова мережі «Зеонбуду», тому що таку мережу на 32 канали в жодній країні світу ніхто не збудував.

Ви маєте на увазі, що старт був заявлений добре?

Дуже добре, я ж кажу, ніхто такого не зумів зробити – ні Росія, ні Білорусь, ні Польща, ні в кого не було відразу чотири мультиплекси, 32 програми. Дуже потужно було зроблено, але воно на тому й зупинилось і до цього часу не змінилося. Люди отримали можливість вибору, але покриття території України цією програмою недостатнє , 60-65%, тобто 30-35% не мають змоги приймати програми цифрового телебачення. Є різні технічні проблеми: немає покриття або сигнал дуже слабкий, тому поки не розвивалась мережа «Зеонбуду», люди залишались і в аналоговому телебаченні, хтось мав цифру, хтось ішов у кабель, хтось на супутник тощо. Проблема в тім, що в Україні на сьогодні нема як такого координаційного центру або хоча б людини, яка бачила б цю проблему, знала, як її розв’язати, і давала б певні поради тій же Національній раді чи Центру радіочастот. Немає такої стратегічної точки чи стратегічної людини, яка могла б усе це бачити і людям донести, роз’яснити.

Ну, я одну таку людину знаю, Петре Івановичу, тому що ви і розробляли ту стратегію, у вас вона була. Просто нікому не знадобилася й ніхто вас не почув.

Так, я ж кажу – корупція перемогла. Тому за сім років «Зеонбуд» не збільшив свою мережу ні на грам. Тобто торік на момент, коли я вимикав аналогове телебачення в Україні, мережу не збудували, країна була не готова. Ще було погано те, що я спочатку видав наказ, потім його зупинив, потім під дією різних факторів усе-таки довелось його довести до кінця і вимкнути аналогове телебачення. У принципі, зараз не шкодую про це. Це був такий трішки політичний момент. Мені обривали телефон від президента до депутатів усіх рівнів, одні казали, щоб вимикав, інші – щоб не вимикав. Мені до ранку довелося ухвалювати рішення, тобто я всім обласним директорам по Україні дав вказівку зробити паузу до ранку, мовляв, можливо, знайдемо якийсь оптимальний варіант, тому що все було пов’язано з виборами президента, і Петро Олексійович вважав, що йому аналогове телебачення заважає, його треба вимкнути.

Мені дуже не хотілося все це робити, але коли під ранок я зрозумів, що якщо не зроблю цього, за годину прийде хтось інший і зробить, ще й люди постраждають, ухвалив таке рішення. Зважував за і проти, врешті дав вказівку й ми вимкнули аналогове телебачення. Усі вважали, що ще настане час, і воно відновиться. Та вже нічого не відновиться, ніхто аналогове телебачення вмикати не буде. Коли ми вимкнули його по всій Україні, то почали розвивати телебачення на місцях. Наприклад, в Одеській області запустили десь 6-8 компаній, тобто всі, хто бажав мовити, мовили. Крім того, коли ми збудували державне підприємство в Одесі, запустили регіональну мережу, вона складалася з 22 передавачів, покриття області було до 90%. Вимкнувши аналогове телебачення, люди отримали можливість технічно прийняти цифрове. Де «Зеонбуд» був, а де просто мали змогу.

Адже коли ми вимкнули з 1 вересня аналогове телебачення, то в багатьох регіонах не було навіть технічної можливості прийняти цифру. Я пояснював у ВРУ на комітеті зі свободи слова, у різних інстанціях, що так не можна робити, бо це загроза інформаційній безпеці. Річ у тому, що те населення, яке не має технічної можливості прийняти цифрове телебачення, буде ставити супутникове, яке в принципі навіть дешевше, ніж цифрове. Тому що тюнер цифровий став дуже дорогий, а треба ще антену поставити, щоб сигнал зловити, а супутникове досить дешеве було на той час, тюнер можна було купити, антену невеличку, та й спеціалістів було багато, які готові були швидко все зробити. А в чім була небезпека? Зразу пішла інформація, що основні канали закодуються, як-от ви зараз чуєте, що це буде в січні, а планували закодувати ще в квітні, але у зв’язку з вимкненням аналогового телебачення трішки відклали. Я казав: «Якщо ви закодуєте ці канали, а люди встановлять супутникові антени, що вони будуть дивитися? Звичайно, відкриті російські канали. Ви своєю політикою недалекоглядною заганяєте людей їх дивитися».

А я знаю, що таке російське телебачення. Воно засмоктує людей. Тут треба знати, хто як працює і які небезпеки є в цьому питанні. Я відмовляв. Спочатку було рішення КМУ збудувати державну мережу цифрового телебачення. Ми швидко підготувались до її будівництва, нам проєктували більш як 300 частот по всій території України, ми знали як це зробити, технічно були готові, домовилися з поставками обладнання. Тобто ми готові були 10 програм запустити в державну мережу, альтернативу «Зеонбуду». Я домовився з найбільшими компаніями, що вони перейдуть від «Зеонбуду» до нас. На жаль, втрутилася знову та ж корупція, ті ж вибори, політика перемогла здоровий глузд, концерну заборонили будувати будь-яку мережу. Свого часу так само не хотіли видавати ліцензію «Інтеру», «1+1», тому що це були опозиційні канали до президента. Потім була в нас нарада у Гройсмана, не знаю, чи він з власної ініціативи, чи за дорученням Петра Олексійовича сказав, мовляв, ми видамо ліцензію «плюсам» та «Інтеру», але натомість вимикаємо аналогове телебачення. На цій нараді у прем’єр-міністра було ухвалено рішення, що ми підемо за такою схемою. Були заяви президента про те, що маємо підтримувати міжнародні тенденції.

Є багато інших нюансів, але перехід від аналогового до цифрового телебачення почався з моменту вимкнення аналогового. Спочатку ми вимкнули все, крім обласних, пізніше у зв’язку з відсутністю коштів вимкнулись і всі державні мовлення, залишились тільки в прикордонних районах, а також мовлення на тимчасово окупованих територіях, чим я зараз і займаюсь.

Там вам комфортніше? Менше тиску?

Ми там працюємо суто технічно. Оскільки поряд стріляють, то ми огородились, поставили охорону і наше технічне питання – забезпечити максимальну кількість програм на тимчасово окупованій території, щоб створити людям можливість прийому радіотелевізійних програм з України. От ми над цим працюємо. Вежа в Чонгарі працює на тимчасово окупований Крим, а «Гірник» – у Донецькій, Луганській областях. Луганськ далі, тому там тільки дещо долітає від нас, а Донецьк ми закриваємо дуже добре. Знаємо, як це зробити технічно, тут вже мені ніхто не вказівка, я сам знаю, як зробити, сам реалізую. Ми маємо зв’язок з людьми звідти, які контролюють якість теле- і радіоефіру.

Як хлопці реагують на такі дзвінки? Ностальгія не відчувається?

Нормально, ми працюємо з адекватними людьми. Там так само російська пропаганда дуже сильно працює, люди часто дуже зомбовані. Ми їдемо, живемо в готелях біля окупованої території, там так само живуть люди, які приїжджають по пенсію, ми з ними спілкуємося. Є люди нормальні, помірковані, а є трішки зомбовані, але вони дуже налякані. Коли розмовляємо українською мовою, миттєво майже скрізь переходять на українську. От вони нас бандерівцями називали, коли ми тільки починали вежу будувати: «Бандерівці приїхали, щось будуть будувати, а ми пасмотрім». А коли збудували, потім спілкуємось з ними, вони вже мають можливість дивитись телебачення, слухати радіо, вже українською розмовляють з нами нормально, деякі на роботу просяться.

Ви більше часу де?

У машині.

Скільки кілометрів долаєте за тиждень?

Три-п’ять тисяч, як пощастить.

Я спілкувалася з вашим друзями, з тими, кого ви давно знаєте. Всі в один голос кажуть, що ви абсолютно віддзеркалюєте ту істину, що життя – це рух. Вас ніколи не можна змусити посидіти на одному місці. З чим це пов’язано? Чому ви собі обрали таке життя?

Не знаю, мабуть, такий характер. Я Стрілець за гороскопом, а це рух.

Справді?

Не знаю. Мені так подобається. Дружина не проти, скажімо так, тил надійний. Просто іноді ставиш собі питання: якщо не я, то хто? Я зарахував би себе до ненормальних людей, тому що жодна нормальна людина не буде інвестувати в будівництво телецентру біля Донецька, де тебе завтра можуть розстріляти, розбомбити і повалити твою вежу. Є ризик, завжди рахуєш, виправданий він чи ні. У Чонгарі не стріляють принаймні, там спокійніше в цьому плані, але все ж неприємність тобі зробити можуть. Слава Богу, нормально, спокійно і там, і там. Можу сказати, що за останні роки жодної копійки з державного бюджету не було витрачено на захист інформаційного простору України. Я пояснював Міністерству інформаційної політики, депутатам ВРУ, що якщо вони хочуть його захистити, треба створити свій програмний продукт чи розповсюджувати той, який буде цікавий людям. Тому що не можна змусити людей дивитись чи слухати нецікаве. Потрібно, щоб держава хоча б щось зробила. Вежі «Чонгар» і «Гірник» сам ініціював, сам збудував – за власні гроші і за власним проєктом, сам обслуговую. Держава тільки каже – це міністерство інформаційної політики. Це те ж саме, коли державний чиновник прийшов на роботу, а ми маємо йому дякувати, чи дякувати банкомату, що видав нам наші гроші. Насправді нічого не зробили, а мільярдний бюджет на те ж міністерство виділяють.

Просто чомусь наші державні мужі, не знаю, як всі, та дуже багато, очевидно, не знають вашого життєвого принципу. Батьківський принцип, так? Роби добро і не проси подяки за нього.

Так, Бог все бачить. У батьків був такий принцип: роби добро людям. Він діє стовідсотково, я за стільки років уже перевірив. Навіть у дрібницях. Це мій життєвий принцип, я стараюсь його дотримуватися. Не кажу, що належу до вірян, але от церкву збудував, ордени отримав від Української православної церкви і Московського, і Київського патріархатів,хоча ніколи за мету собі це не ставив, але от так склалося в житті. Хоча я підходжу до цього як інженер.

А як інженери ставляться до цього?

Ну, як інженер я знаю, як влаштована людина, як її органи працюють, що вони між собою взаємодіють, як механізм у машині. Я, наприклад, вірю, що була така людина Ісус Христос , а от решта в мене під знаком питання, бо не підходить під інженерну логіку. Але я завжди поважаю людей, які вірять, ніколи не заперечую, не вступаю в дискусії, але маю свою точку зору на всі ці процеси, поняття.

От ви кажете, що у вас бракує часу на якісь погані речі, але вочевидь у вас його вдосталь на хороші речі.

Інколи як захопишся щось будувати, ремонтувати, налагоджувати, глянеш на годинник, здається, тільки був ранок – а вже вечір. Просто в моїх роках час уже летить, а коли ти захопишся якоюсь цікавою справою – він летить з космічною швидкістю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---