USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.15 39.45
  • PLN 9.71 9.93

Путінська пропаганда спотворює історичну і людську пам’ять, - Лис

8 Вересня 2014 10:23
Відомий український письменник і журналіст Володимир Лис, якого 26 липня у його рідному селі Згорани побили невідомі (ймовірно, переселенці або туристи зі Східної України), нарешті відновив своє здоров’я і з головою поринув у творчість, а Україні, яка нині потерпає від агресії Росії, він прогнозує неминучу перемогу, - інформує ТРК «Аверс».

– Хотілося б дізнатися про Вашу позицію щодо нинішньої ситуації в Україні як письменника і людини, до думки якої прислухаються?

– Я вважаю, що перемога України неминуча, але я хотів би, щоб було пролито якомога менше крові, тому що в нас не шкодують своїх бійців. Я навіть переконаний, що під час Майдану можна було б уникнути такої великої кількості жертв і не посилати на передову запальних романтичних хлопчиків. Потрібно було ретельно продумати тактику, раз уже задумали Майдан. Сьогодні ситуація повторюється в зоні АТО. Мені здається, що вище керівництво (не керівники батальйонів, які все-таки мислять тверезо) – це прихильники маршала Жукова, який трупами викладав шлях до перемоги і навіть посилав беззбройних людей у мінне поле, аби вони розмінували прохід для танків та артилерії. Ми маємо щось подібне. Більше того, я не розумію ще одного парадоксу – коли стоїть людина і запевняє, що вона горда від того, що її чоловік чи син загинув за Україну. Вибачте, вона або не любила його, або це відверта брехня. У мене серце розривається, коли ридає мати, дружина чи донька, а коли хтось стоїть із кам’яним обличчям і каже, що гордиться смертю рідних – це найжахливіше, що мені доводилося чути. Так, втрати сьогодні неминучі, але хотілося б, щоб їх було якомога менше. І тому я підтримую ідею, що кожного разу, коли ховають молодих хлопців, повинен бути присутнім хтось із вищих керівників Міністерства оборони, керівники адміністрацій, аби вони бачили, чого це коштує рідним. Бо не можна так бездумно розпоряджатися чужим життям. Приміром, якщо загине американський громадянин – то це трагедія, туди скеровують війська, висловлюють протести, а в нас це сприймають байдуже. Крім того, виявляється, що в історії світової цивілізації не було випадків, коли б держава не розривала дипломатичних стосунків з державою-агресором, а робила вигляд, що все нормально. Лише зараз Україна впроваджує якісь заходи проти Росії.

– Як Ви вважаєте, чи зміниться наш народ після перемоги?

– Так, але є дві небезпеки, які можуть очікувати на нас після перемоги. Перша – це коли підуть на поступки тим, що на Донбасі. Тоді вийде, що люди, які стояли на Майдані, стояли за те, щоб розвивалася російська мова, щоб наші урядовці і вдома, і на роботі розмовляли російською і щоб патріотичні почуття майданівців були принесені в жертву якійсь міфічній єдності. Ми, навпаки, повинні зробити все, щоб на Донбасі отримували підтримку українські сили, бо якщо будемо стелитися перед ними і тих, хто був за терористів, повертати в органи влади, нічого у нас не зміниться. Це приведе до ще одного Майдану чи Донбасу, бо такі люди не розуміють ні логіки, ні моралі, а лише грубу силу. І ту силу треба продемонструвати на державному рівні. А друга небезпека – це те, що після перемоги може настати абсолютний хаос, коли сп’янілі від успіху люди вимагатимуть, щоб влада виконувала їхні забаганки. Це неприпустимо, коли приходять і вимагають, щоб на посади призначали тих, кого хоче юрба, щоб кидали яйцем у голову обласної адміністрації, який пробув на своїй посаді лічені дні. У всьому світі мінімальний термін, який дається новій владі, – це знаменитих 100 днів. Після ста днів у Наполеона було своє Ватерлоо. Так і в нашої влади може бути або своя перемога, або своє Ватерлоо. Тільки ж дайте цих 100 днів! Бо якщо кожен вимагатиме робити те, що йому заманеться, це призведе до анархії, яка вже не раз губила Україну. Влада повинна обиратися одним-єдиним шляхом – через вибори. Вибрали – і 4 чи 5 років, будь ласка, терпіть. А потім обирайте знову.

– Чи доводилося Вам бувати із творчими турами на Сході України, де нині йдуть військові дії? Якщо так, то охарактеризуйте настрої місцевого населення і атмосферу, яка там панувала?

– У квітні 2011 року я тиждень провів на Донбасі. В мене були презентації, зустрічі у Донецьку, Маріуполі та Горлівці – там, де зараз ідуть бої. Ці зустрічі залишили приємне враження. Я спілкувався здебільшого з україномовною аудиторією. Перед тим, як я мав туди рушати, один мій колега сказав, що я, мабуть, розмовлятиму там російською. І я йому тоді пообіцяв, що не скажу жодного російського слова. І в Донецьку, і в Маріуполі та Горлівці я розмовляв виключно українською. А в одному із донецьких готелів, де я зупинився, адміністраторка навіть згадала, що вона вчилася в українській школі, і почала говорити зі мною українською. Звісно, були випадки, коли і в Донецьку, і в Маріуполі мені неправильно показали дорогу. Але я думаю, що це не навмисно. Також ставили провокаційні запитання про Бандеру, про настрої в Західній Україні, але коли я відповідав, ми доходили згоди, не виникало конфліктів чи ненависті. До речі, був вражений, що в Маріуполі дуже сильна «Просвіта». Такої «Просвіти» немає навіть у нас. Тож коли я повернувся додому і опублікував позитивний матеріал про це в газеті, один наш діяч зробив мені зауваження: мовляв, навіщо я так хвалю донецьких, там же тільки 5–10% нормальних, а решта – бандити. Я тоді відповів йому, що там не всі бандити, є й хороші люди, яких потрібно підтримувати. До речі, того ж таки 2011 року мені надійшов лист від чоловіка із Луганська, який прочитав мій роман «Століття Якова». Він написав, що після прочитання відчув себе українцем, а я збагнув, що тільки заради цієї одної фрази вже варто було писати цей роман.

– Сьогодні чимало людей розмірковують про те, що, можливо, варто було б віддати Донбас Росії, щоб уникнути цього кровопролиття. Що Ви думаєте з цього приводу?

– Звичайно, Україна була б монолітною і сильною, якби в неї не було Донбасу, тому що настрої там інші. Навіть на Дніпропетровщині та Харківщині не ті настрої. Але вся біда у тому, що, коли віддамо якийсь шматок, вся нечисть неминуче полізе далі – на Харківщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Одещину. Тільки з цієї позиції Донбас віддавати не можна.

– А яка доля, на Ваш погляд, чекає на Крим? Чи повернеться він в Україну?

– Колись повернеться, але це буде тільки тоді, коли люди там відчують, що з Україною їм краще. Я думаю, що для Росії Крим стане непотрібним, як, приміром, Абхазія. Доводити, що Україна без Криму може прожити, а от Крим без України – ні, не потрібно. Якби на місце Путіна прийшла інша, здравомисляча, людина, то це питання було б швидко вирішене. Рано чи пізно Крим повернеться, інша справа – коли.

– Як реагувати на великий потік біженців зі Східної України, адже ставлення до цих людей сьогодні досить неоднозначне?

– Якщо це свідомі українці, то ми повинні їх приймати, але біда в тому, що до нас їдуть якраз ті, в яких немає українського духу і патріотизму. Пригадується мені правдива історія, коли в маленького переселенця запитали, де його тато, а він відповів, що на роботі – вбиває хохлів. Оце такі до нас приїхали. До речі, кілька днів тому став свідком того, як жінка, йдучи по проспекту Волі, голосно обурювалася в телефонну трубку, чого це мобілізують на війну чоловіків зі Сходу, мовляв, вони сюди не для того приїхали, тож нехай мобілізують наших хлопців, адже їм це все потрібно. І лише коли я зупинився і озирнувся, жінка стишила розмову і звернула у провулок.

– Як поводитися письменникам, інтелігенції, творчим людям в умовах війни, коли їхня думка дуже важлива для суспільства?

– Дуже влучно в одному зі своїх віршів написала відома письменниця Надія Гуменюк. Вона сказала: якщо заговорять музи, то швидше замовкнуть гармати. Я згідний із цим на 100%. Письменникам потрібно писати, висловлювати свою громадянську позицію, однак не засмічувати літературу скороспілими текстами. Бо що з того, що в нас сьогодні виходять книги про героїв Небесної Сотні? Я повірю, що одна людина може щиро написати 1, 2 чи навіть 5 поезій про героїв Небесної Сотні, але коли одна самодіяльна поетеса запевняє, що написала 130 поезій, а інший письменник стверджує, що він створив ще більше, а деякі представники влади зразу виділяють кошти на видання цих творів, то це – халтура. Так робити не можна, слово повинно бути вагомим. Лише згодом ми зможемо повноцінно осмислити ці події. Та ж «Війна і мир» була написана через 50 років після подій, про козацькі звитяги писали через сотні років, чи навіть про УПА повноцінні твори з’явилися лише через кілька десятків років. У нас же графомани на цій сумній хвилі хочуть видавати свої книжки.

– Чи позначиться нинішня ситуація в Україні на Вашій творчості?

– Не знаю. Потрібно, щоб минув час. Я вважаю, що зараз просто повинні писатися якісні твори. Цього року було під питанням, проводити Форум видавців у Львові. Думаю, таке проводити потрібно, бо музи не повинні мовчати. Я проти розважальних заходів, але якщо проводяться патріотичні читання чи зустрічі з письменниками, у цьому немає нічого поганого. І не важливо, чи цей письменник пише історичні романи, чи щось інше. От приміром, кілька років тому в письменниці Надії Гуменюк вийшов роман «Янгол у сірому», де порушується тема пам’яті. Зараз виходить наступний роман «Енна». Там також звучить тема людської пам’яті – наскільки людина пам’ятає себе і свій родовід. І, повірте, нині це дуже важливо, бо під час путінської пропаганди йде спотворення історичної та людської пам’яті. Таким чином, не обов’язково писати про щось в лоб, бо художня література – це не лозунги, це слово, яке має властивість впливати магічно і яке бере в полон. Якісне поетичне чи прозове слово змушує думати і чинити щиро, а не бездумно йти за лозунгами.

– Як українці мають ставитися до російськомовної літератури, бо нині дехто вже навіть пропонує відмовитися від російської класики?

– Російську класику читати потрібно. Крім того, й сьогодні є російські митці, які не підтримали Путіна і мужньо повстали. Натомість не слід читати ту макулатуру, в якій розповідають про всіляких суперагентів, поширюють псевдоісторичні факти, воюють з бандерівцями і т. ін. Це має заборонятися на державному рівні. Натомість хороша російська класика завжди несла гуманістичні ідеї і вагоме слово. Наприклад, чого варті проникнуті любов’ю нариси та оповідання чистого російського письменника Івана Буніна, який в кінці ХІХ ст. мандрував Україною і розумів, який народ тут живе. Бунін співає осанну тодішній українській природі, людині, Україні. І таку літературу потрібно підтримувати і видавати. До речі, російську класику можна перекладати українською мовою, і в цьому немає нічого страшного. Ми повинні сприймати російську як іноземну. А ще потрібно перестати викривати злочини минулого. Я, для прикладу, не розумію наших славних патріотів- псевдописьменників, які чомусь продовжують викривати Леніна чи ще щось. Вже виросло покоління, яке навіть не знає, хто такий Ленін, або знає зовсім мало. То навіщо йому про це розповідати на 500 сторінках. Ліпше б молоде покоління не знало про це зло. Якщо їм буде байдуже, хто такий Ленін, вони не переймуться його ідеями.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
віктор Показати IP 8 Вересня 2014 11:07
чому країна високорозвинена...тому що там до влади обирають патріотів які працюють на державу а не займаються бізнесом...ми ж обираємо за літру олії і куряче стегно, а потім жаліємся що погано живемо...а чи думає бізнесмен про людей сидячи у верховній раді - звичайно що ні....каже лис що гунчику треба дати 100 днів а потім питати...та гунчик прийшов для порошенка вибори проводити і за 100 днів він такого наворотить що знову майдан скликати доведеться...не принципово ти про це володя...
11 Показати IP 8 Вересня 2014 12:33
побили невідомі (ймовірно, переселенці або туристи зі Східної України)..... все як в нашій державі...нічого конкретного і жодних доказів... Сказали б таке в цивілізованій Європі... то штаф би 500 уевро або кайданки
Patrik Показати IP 8 Вересня 2014 13:20
Читаючи ці рядки, відчуваю якусь незрозумілу мені незручність... Не спроможний збагнути, як може В. Лис розмірковувати на тему подальшої долі сходу України та Криму після відомого всім його побиття "ймовірно, переселенцями або туристами зі Східної України"... Адже пан Володимир після того, як його побили, відмовився звернутися із заявою до правоохоронних органів... Тобто не зробив нічого, що мав би зробити законослухняний громадянин для того, щоб на законних підставах покарати злочинців, більше того, як каже сучасна молодь :"дав задній хід" ... Даруйте, але виходячи з цього, чи має право шановний Володимир Лис викладати свої думки і навчити нас українців якомусь позитиву, наприклад, боронити рідну землю від ворогів, згадуючи в своїх міркуваннях твори про славетних українських Героїв: запорізьких козаків, воїнів УПА та Небесної сотні? Вибачте Володимире Савовичу, але з вашої подачі зараз все це виглядає не зовсім доречно.
Patrik(у) Показати IP 9 Вересня 2014 21:36
Згідний! Продукт "Радянської Волині", який розмазався перед бидлотою не має громадянського права виходити на люди зі своїми кабінетними думками. Шліфований обкомом та Шафетою "творець"

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus