«COVID не про легку перемогу. Він про дорого, надовго і багато-багато метушні», – інфекціоністка Катерина Булавінова

Якщо говорити про ситуацію з COVID-19, то паніка населення зростає разом зі статистикою, яка періодично виводить нас у лідери захворюваності з-поміж європейських країн. А щоденні брифінги Максима Степанова породжують усе більше питань і все менше довіри до дій влади.

На запитання Української правди щодо ситуації з коронавірусом в Україні відповіла інфекціоністка, медичний експерт дитячого фонду ЮНІСЕФ Катерина Булавінова.

У доковідну епоху Катерина була великою захисницею вакцинації та руйнувала міфи й страхи українців перед щепленнями. Від початку пандемії роботи в лікарки побільшало. Вона лікує хворих на COVID-19, яких уже понад сотня, та веде просвітницький YouTube-канал «Доктор Булавинова».

Лікар Булавінова розповіла, що таке «коронавірус по-українськи», чому локдаун без системних дій влади – час на вітер, а вакцина не зупинить пандемію, а також про те, як COVID-19 пробуджує в людині первісні інстинкти.

Ви інфекціоніст з багаторічним досвідом роботи. Що головне зрозуміли про COVID за цей рік?

COVID ─ це не про інфекціоністів. Будь-який адекватний, раціонально мислячий лікар здатен вести таких пацієнтів. Сімейний лікар, педіатр, пульмонолог, терапевт ─ хто завгодно може навчитися нормально вести пацієнтів з ковідом. Якщо дійшло до ситуації, коли пацієнт уже має бути в відділенні інтенсивної терапії.

COVID дуже жорстко впливає на нервову систему пацієнтів. У людей панічні атаки, депресія. У когось – порушений сон, галюцинації. У інших навпаки ─ підвищена сонливість. Часто потрібна допомога хорошого психіатра або невролога.

Ця хвороба змінює згортання крові, тому це змусило мене цікавитися питаннями, пов'язаними з кардіологією.

Ну і взагалі коронавірус ─ це виклик для лікаря. Потрібно весь час вчитися. Щоб краще зрозуміти лабораторію, антибіотикотерапію, кисень.

І ще COVID– не про легку перемогу. Він – про багато-багато метушні.

Якщо пацієнт на кисні, його потрібно перевертати, змушувати лежати на животі, потрібно перевіряти все.До речі, знаєте, ще про що виявився ковід? Про любов до себе. Про любов до себе у лікаря ─ щоб на час відірватися від свого месенджера і піти попити вина з друзями. Про любов до себе у пацієнтів, які звикли весь час працювати – вдома, в офісі, на вихідних, у відпустці. А тут ти кажеш людині: «Ні-ні-ні, друже, ти йдеш гуляти. І у тебе сьогодні стільки-то кілометрів, а завтра – стільки кілометрів. А після прогулянки ти йдеш додому і вдень спиш».

Зараз будь-яке спілкування найчастіше починається з питання: «Ви вже перехворіли на ковід?»

Якщо і перехворіла, мені про це невідомо. Звичайно, я боюся захворіти. Веду багато хворих, і це не найприємніша болячка, яку бачила в своїй кар’єрі. Хотіла б, щоб вона пройшла повз.

Яких правил обережності ви самі дотримуєтеся?

Намагаюся ближче, ніж на два метри, не підходити до чужих людей. Якщо я в людному місці, звичайно, надягаю маску. Намагаюся бувати тільки у великих провітрюваних приміщеннях. Якщо зустріч призначають в маленькій тісній переговорці, я не йду. Якщо приходжу кудись, де зачинені вікна, починаю нудити, бешкетувати і тупотіти ногами, щоб усі вікна терміново відчинили. Тому що ковід ─ це про маленькі приміщення і закриті вікна.

Зараз багато хто намагається приймати кінські дози вітамінів. Ви теж?

Ніякої доведеної ефективності в прив'язці до ковіду у вітамінів немає. Можна було б сказати ─ нехай п’ють вітаміни, шкоди від цього точно немає. Але якщо ми подивимося на не дуже багату сім’ю, що витратила всі свої гроші на біодобавки і вітаміни, а тут їм доводиться купувати препарати, якими потрібно лікувати, наприклад, ковідну пневмонію, або вони не купили собі пульсоксиметр, а замість цього купили вітаміни, мені це не подобається.

Лікування коронавірусу ─ це дорого. І це про раціональне взагалі й про те, як раціонально використовувати сімейний бюджет зокрема.Чого точно не варто робити людині, у якої COVID?

Правило перше: не майте справи з лікарем, якому не довіряєте. Приклад. Знайома попросила мене проконсультувати її приятеля. При цьому він мені явно не довіряв як лікарю. Просто здався під її натиском. Я його просила залишатися вдома, вимірювати сатурацію, здати аналіз крові. Замість цього він помчав робити комп’ютерну томографію, яка ні йому, ні мені як його лікареві нічим не допоможе.

Правило друге: припинити стояти в чергах на тести. До лікування вони не мають жодного стосунку. Якщо у людини є можливість зробити тест легко, наприклад, удома чи в лабораторії без черги, при цьому не ризикуючи власним життям і життями інших людей, тоді його можна робити. Це потім дозволяє виявити ланцюжок контактних осіб.

Якщо у вас є якісь симптоми, що можуть бути схожі з коронавірусом або з грипом, наприклад, підвищилася температура, кашель, слабкість, втрата нюху, смаку – це не про тест. Це про вас.

Перше, що вам потрібно зробити, ─ визначити своє місце в зоні ризику. Наприклад, людина з цукровим діабетом будь-якого типу ризикує більше, ніж людина, у якого цього діабету немає. Людина, у якої є фонова онкологія, ризикує набагато більше, ніж людина, у якої її немає. Людина з гіпертонією ризикує більше, ніж людина, у якої її немає.

Якщо взяти звичайну людину, яка перебуває не в зоні ризику, якого-небудь здорового 40-річного «красеня-чоловіка в повному розквіті сил», як казав Карлсон, то не тест треба бігти робити в першу чергу, а перевірити, чи є у нього вдома пульсоксиметр, тонометр і термометр, чи в змозі він перевірити свою сатурацію ─ насичення крові киснем.

Правило третє – дивіться пункт перший. Нема чого бігати по КТ, якщо для цього немає спеціальних показань. Якщо лікар, якому ви довіряєте, чітко не пояснив, навіщо вам КТ і що він буде робити з його показниками.

Читайте ще: «Карантин для України – це вбивство», – Комаровський про нові обмеження та заробітки на хворих

Лікар жене пацієнта на КТ, щоб що? Ми ж кисень йому не за результатами КТ будемо давати, а за його пульсоксиметрією. Препарати, що розріджують кров, будемо давати за результатами аналізів. Давати йому гормони будемо, якщо він киснезалежний. Але не за КТ ми будемо його лікувати.

Четверте правило – не треба «жувати» антибіотики і тим більше, будь ласка, заберіть попи від антибіотиків і антибіотики від поп. У ситуації з ковідом абсолютно точно антибіотики не працюють. Ін'єкції антибіотиків у попу ─ це не лікування, а катування.А як бути, якщо вам призначив антибіотики лікар, якому ви довіряєте?

Я дуже люблю інтелігентні рекомендації CDC (Центр з контролю і профілактики захворювань США, ─ ред.), де написано: «Спробуйте поговорити зі своїм лікарем про це».

Якщо раптом вам зі старту при нормальному рівні прокальцитоніну (показник крові, підвищений рівень якого свідчить про інфекції в організмі, ─ ред.) «про всяк випадок», а це зараз часто-густо, лікар призначить антибіотики, спробуйте поговорити з ним про це. Спробуйте сказати йому, що антибіотик не діє на ковід. Поставте моє улюблене питання як лікаря і пацієнтки: «Щоби шо?». Ми призначаємо це, щоб якийсь результат отримати?

Зрозуміло, що лікарі це часто роблять в основному для заспокоєння власного неврозу. Їм страшно, зараз обвал, шквал, величезна кількість пацієнтів, вони важкі, з високою температурою, нервують і хочуть від лікаря якоїсь дії. І лікарям легше призначити антибіотик, ніж пояснювати, чому вони не будуть цього робити. Тим більше, що звичка на кожен пчих давати антибіотик дуже щільно вкорінена в нашій країні.

Читайте ще: «Це вбиває купу людей», – Комаровський пояснив, чому при COVID-19 не можна приймати антибіотики

Лікарями, як і пацієнтами, теж керує страх перед коронавірусів?

Це навіть не страх перед самою «короною». Це страх, що ти «облажався як лікар».

Можу поділитися своїм страхом, що з’явився відтоді, як опікуюся пацієнтами з «короною». Усі вони живуть у мене в месенджері, і я панічно боюся відкривати його вранці. Боюся, що хтось помер, що я помилилася як лікар, що я щось зробила не так, що я щось пропустила. Або навіть не помилилася, але комусь не вистачить кисню.

Скількох пацієнтів ви вже вилікували від коронавірусу?

Напевно, так некоректно говорити. Ми не лікуємо від коронавірусу, ми допомагаємо людині пережити його. Впливаємо на запалення за допомогою, наприклад, стероїдних гормонів, якщо є показання. Даємо кисень, щоб вони могли «продихати» свій коронавірус.

І все-таки – це десятки, сотні людей?

Десь до сотні наближається. Не всі пацієнти важкі. Але серед них є й ті, які на кисні. І неймовірно радісно, ​​коли людина з цього кисню зійшла і пішла гуляти в парк.У вірусу немає ні національності, ні громадянства. Але є особливості у систем охорони здоров’я в різних країнах. Коронавірус по-українськи ─ це про що?

─ В Україні були не дуже хороші стартові позиції на початку пандемії. По-перше, кисень. Згадайте серіал «Лікар Хаус». Будь-яку серію увімкніть – там пацієнт в палаті, у нього в носі канюлі, зі стіни йде кисень. У нас кисень не був популярний в медицині, і ми за це дуже дорого платимо зараз.

У нас ─ безладне призначення антибіотиків. У нас не було нормального інфекційного контролю. За це багато лікарів і медсестри заплатили тим, що захворіли й померли. За цей же заплатили пацієнти, яких заражали в лікарнях.

У нас низькі стартові позиції з точки зору управління в охороні здоров’я. Ковід ─ час для інновацій і нестандартних рішень. Зрозуміло, що треба припиняти нескінченну писанину в історіях хвороби, тому що це забирає час, який належить пацієнтам.

Я сказала б, що у нас були дуже погані стартові позиції з авторитетом лікаря і медсестри. Стигма так чи так присутня у всіх країнах, але були і вияви вдячності від людей. Пам’ятаєте, як Барселона аплодувала медикам? Або відео з Великобританії, де медсестра виїжджає зі свого району, всі виходять, починають їй махати і аплодувати.

У нас досі часто буває, що до медсестри, яка працює в ковідному відділенні, не підійдуть. Досі чую розмови про те, що медики наживаються на ковіді, тому що їм багато платять. Мені це здається смішним, тому що медсестри й лікарі в інших країнах отримують незрівнянно більше, ніж наші, навіть з нинішніми підвищеними зарплатами.

У часи масових потрясінь зазвичай відбувається героїзація людей, які перебувають на передовій. У 2014 році це були волонтери, військові. Героїзації медиків зараз в суспільстві не відчувається. Як ви гадаєте, чому?

Справді, я поки не бачу в суспільстві великої підтримки лікарів, медсестер. І мені це не подобається, тому що це важка робота, пов’язана з високим ризиком, низькооплачувана, психологічно дуже затратна.

Мені не зовсім зрозумілий цей феномен. Можливо, він пов’язаний з тим, що люди давно не довіряють медичній системі загалом. І дуже багато негативу йде від зіткнення з цією системою. Негатив вихлюпується в новини, у соцмережі й тінню накриває все і всіх, хто працює в ній.

Ще я думаю, це й про те, наскільки самі лікарі хочуть і можуть переписати свою історію в якомусь сенсі та вийти з неї новими героями нашого часу. Бо багато що залежить від лікаря: наскільки ми здатні змінити поведінкові звички, змінювати комунікацію, бути більш клієнтоорієнтованими, емпатійними, ефективними зрештою.Ви колись говорили про те, що СOVID ─ це глобальний аудит для медичної системи. Які назвали б його попередні підсумки?

Українська медична система жорстка, недобра, неповоротка, занадто загальмована, вона не готова швидко реагувати, вона боїться бути емпатійною, боїться співчувати, визнавати чуже горе, чужий страх. Вона чіпляється за стереотипи. Вона побудована не на науці, а на «копі пасті» й на звичках. Немає нічого гіршого, коли медична система побудована не на доказах, а на особистій думці, особистому досвіді та звичках.

У якій точці епідемії зараз перебуває Україна ─ пік, плато, перша хвиля, друга?

Я не знаю, в якій ми точці зараз, але те, що буде гірше, ─ це 100%. Усі лікарі зараз бачать зростання, зростання, зростання ─ кількості дзвінків, звернень, викликів, спроб госпіталізації, кисневих концентраторів, що «розлітаються» з благодійних фондів.

На що зі щоденної статистики ковіду в Україні перш за все звертати увагу для розуміння реальної ситуації?

Загальна статистика, яку ми бачимо, мало про що говорить. Кількість тестувань, наприклад, залежить від потужності лабораторій, від того, скільки людей звернулися. Цифри цікаві, але я на них не орієнтуюся.

За статистикою смертності ─ думаю, ви розумієте, що це занижені цифри. Не спеціально хтось їх занижував, але зрозуміло, що були різні історії. Що тести були помилково негативні. Хтось помер від ковіду під іншим діагнозом. Були навіть історії, коли родичі померлих просили переписати діагноз, щоб організувати «нормальний» похорон.

Мене цікавить передусім, скільки зараз вільних ліжок з киснем, скільки вільних ліжок у реанімації, скільки пацієнтів госпіталізовано за добу. Ці цифри дозволяють оцінювати реальну ситуацію.

Як ви оцінюєте ефективність локдауну вихідного дня, введеного в Україні? І взагалі, як вийшло, що в світі з початку пандемії не придумали нічого кращого за локдаун?

Я не можу говорити про ефективність локдауну вихідного дня, поки не побачу статистики.

З приводу локдауну в принципі. Він ефективний тільки як відстрочка. І тільки в разі, якщо цей час використовувати для мобілізації ресурсів. Але якщо в цей час нічого системно не робити, ви виходите з локдауну на кілька тижнів – і знову все починається спочатку.

Де зараз найбільш вузьке місце в ситуації з ковідом?

Кисень. Потрібно сідати і розбирати дуже конкретно, що ми можемо зробити, скільки у нас виробників і постачальників, які пільгові умови їм готові дати, скільки це коштує, чим може допомогти бізнес, як це можна прискорити. Тому що без кисню неможливо буде це пережити.

Що таке колективний імунітет і який відсоток населення має перехворіти для його набуття?

Як кажуть, «не скоро зустрінемося», можна про це забути. Тому що, по-перше, незрозуміло, який імунітет при ковіді. Є випадки повторного захворювання тих, хто вже хворів. Хтось через три місяці, хтось через чотири, хтось через два.

Тому без вакцини і без розуміння, як цей імунітет працює, про колективний імунітет поки можна взагалі навіть не говорити.

Нині один з головних страхів ─ тріаж, медичне сортування хворих, коли лікарі змушені вибирати, кому давати кисень, кому ні, кого підключати до апарата штучної вентиляції легенів, кого ні. Який вигляд це може мати у ситуації з COVID?

У якомусь сенсі це відбувається вже зараз. Наприклад, тобі телефонує пацієнт, у нього сатурація 87, взагалі-то він вже має бути на кисні. Покласти його нікуди, державні лікарні відмовили, приватні клініки теж. По суті, це і є тріаж, хоча сам ти не ухвалював рішення, щоб когось не рятувати. Але й зробити нічого не можеш.

У мене було кілька таких ситуацій. Я спитала пацієнта: «Жити хочете?» Він відповів: «Хочу». Я кажу: «Точно хочете?» Він мені: «Точно хочу». «Тоді просто лежіть на животі й не ворушіться». Він до ранку на животі долежав, сатурацію в якихось межах протримав, вранці знайшли місце і його госпіталізували, сьогодні він живий.

Але навіть те, що я маю сказати людині, яка потребує госпіталізації, щоб просто лежала на животі й не ворушилася, мені якось дивно. Хоча я не здійснювала тріажу, не робила етичного вибору. Мені просто треба було домовитися з пацієнтом про те, про що не дуже-то звикли домовлятися.Зараз розробка вакцин проти ковіду в топ-темах новин. Вас як пристрасного вакцинатора такі завищені очікування тішать чи лякають?

Великі очікування, звичайно, є, тому що люди мусять на щось сподіватися. Це нагадує «Володаря перснів»: маленький хобіт йде з перстеником і щось таке чудове має відбутися в кінці шляху.

Якщо подивитися з точки зору сторітелінгу, то, звичайно, це класна історія. І раніше були гарні історії, наприклад, про вакцини проти поліомієліту або натуральної віспи. Але це були довгі історії.

А зараз все відбувається швидко, країни об'єднуються, неймовірні гроші вкладають, найкращі уми працюють, щоб швидко випустити вакцину.

Ми всі сподіваємося, що вона буде ефективною і безпечною. ЮНІСЕФ, звичайно, буде цю вакцину завозити, проводити навчальні програми.

Але при цьому я абсолютно не згодна, коли зараз в Україні так інтенсивно обговорюють майбутню вакцинацію замість того, щоб негайно розв’язувати проблему з киснем.

Треба розуміти, що вакцини від початку зайде небагато. І вакцинувати будуть в першу чергу медпрацівників і групи ризику. Це не зупинить пандемію, хоч і дозволить розвантажити лікарні, захистить тих, хто має рятувати всіх інших.

Але це не змінить загальної картини і за рік-два ми можемо втратити дуже багато людей. Сьогодні фокус має бути на тому, як ми рятуватимемо тих, хто захворів на ковід, у кого киснева залежність, як розв’язувати проблему з дефіцитом кисню.

Чому варто боятися накладення сезонного грипу на ковід? Чи допоможе масове вакцинування, яке зараз відбувається?

Масове? Яке ж воно масове?

По-перше, кілька слів про саму вакцинацію проти грипу. Цього року інтерес до неї в світі і в Україні значно зріс. Це нагадує мені старий фільм про барона Мюнхгаузена. Там була чудова фраза: «Невже вам обов'язково вбити людину, щоб зрозуміти, що вона жива?»

Невже треба було дійти до такої ситуації, як сьогодні, щоб зрозуміти, що вакцинація проти грипу – це суперцінна річ, яка щорічно рятує дуже багато життів?

В Україну зайшло близько 800 тисяч доз вакцини проти грипу. Що таке 800 тисяч доз для сорокамільйонної країни? Тому я і здригнулася на вашому слові «масова». Вона не масова, я сказала б, а нішева.

В Україні доступ до вакцини проти грипу утруднений. Якщо ви живете в маленькому місті чи селі, то ваш доступ до неї безпосередньо залежить від того, як ваш медпрацівник ставиться до питання вакцинації.

Тому найкоротша порада. Вакцинуватися проти грипу і пневмококової інфекції тим, у кого є можливість роздобути вакцину.

Читайте ще: «Припиніть психувати»: Комаровський розповів, як лікувати вірусні інфекції

Тепер про те, чому небезпечна комбінація грипу та ковіду.

По-перше, медики будуть хворіти на грип, відповідно, «виходити з бою», а їх немає ким замінити.

Другий момент: будь-яку людину, в якої температура, ми розглядатимемо як хвору на грип, ковід, грип, ковід, грип, ковід...

Відповідно, одні будуть заражати інших, в тому числі в разі спроби госпіталізації. Незрозуміло ж, куди класти.

Плюс кількість звернень на первинку збільшиться, хоча я не розумію, куди ще збільшуватися, ми і так вже «тонемо».

Якщо взяти суто медичний, клінічний бік, то два віруси одночасно будуть атакувати легені в різні способи. Вірус грипу прямо атакує тканину легені й поїдає її. Ковід це робить за допомогою мікротромбозів або дуже сильно вираженого запалення, яке має, найімовірніше, аутоімунний вияв. І воно просто пожирає всю цю тканину й дихати буде нічим.

Коли я сказала лікарю про вакцинацію проти грипу після перенесеного ковіду, він відповів, що це небажано, оскільки імунітет у мене знижений...

Змініть терміново лікаря. Ви його вже не перевчите, якщо у нього така міфологія живе в голові. Поясню чому. Є речі, про які ви з вашим лікарем можете домовитися. Про його партнерство з вами, спосіб комунікації, навіть про спробу призначити вам антибіотики зі страху.

Але якщо у нього в голові живе «рептилоїд розміром з будинок», який вірить в те, що вакцина знижує імунітет, боюся, що ви його не встигнете перевиховати і це буде вам дорого коштувати як пацієнту.

Тому якщо ваш лікар пропонує відкласти вакцинацію проти грипу після перенесеного ковіду або щось каже про знижений імунітет після вакцинації ─ поміняйте, будь ласка, лікаря. Терміново.

Чи можете ви спрогнозувати, скільки триватиме пандемія?

У мене немає кришталевої кулі, але я переконана, що це точно надовго. Мені здається, системна помилка в тому, що всі думають: ну ось зараз чарівний вітер подме, здує це все і воно кудись полетить.

Не полетить. Погодьтеся, управлінські рішення дуже змінюються від того, чи вважаєте ви, що це надовго, або навпаки – піднапружились, швидко зробили і все окей.

Прийняття того, що це надовго, має привести до системних рішень. Що робити з медичною системою, з зарплатами медиків, з киснем, де шукати лікарів, як міняти роль медсестер? Потрібні системні управлінські рішення.

А якщо говорити про людей, то це передусім торкнеться змін звичок. Як ми з друзями будемо зустрічатися, куди будемо їздити, як взагалі зробити, щоб у нас було якісне життя, поки це все відбувається, щоб у нас не було відкладеного життя.

Ви казали, що коронавірус розбудив у людях щось архаїчне. Що ви мали на увазі?

Згадайте Нові Санжари. Це історія про стигму, страх заразитися, агресію стосовно хворих.

Загострилися всі страхи, пов’язані зі смертю. «Забирайте самі труп», «Ми не будемо його виносити, «Поховаємо десь на кладовищі збоку», відспівувати чомусь не можна.

Ось цей весь жах додає ​​травми суспільству, не звиклому втрачати людей у такій кількості, за таких жахливих обставин і з такою низькою якістю надання медичної допомоги.

Про це потрібно говорити. Якщо людина померла від коронавірусу, потрібно, щоб усе, що далі відбуватиметься навколо неї і її родичів, було максимально м’яко, емпатійно, максимально ніжно, тому що це дуже важко і жорстко.

Є архаїчність і в тому, що зараз багато хто з тих, хто розуміє, що відбувається, намагаються нагодувати лікаря. Він зайнятий, він бігає, задерши хвіст, туди-сюди, і його треба просто погодувати. Погодьтеся, це як в давні часи: коли лікар ситий, то й хворому легше.

Якби у вас була можливість в ідеальному світі пересидіти пандемію в якомусь відносно безпечному місці на земній кулі, що ви вибрали б?

Я, напевно, не вибирала б місце за ступенем його безпеки. Я вибрала б якесь зі своїх улюблених місць. Немає безпечного місця, але є місця, які можуть дати нам силу, натхнення.

Для мене, напевно, одне з найулюбленіших місць – французька Бретань. Є там таке село Сантек. Ось я, мабуть, там читала б книжку на океані, якби була така можливість.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---