USD 24.9 25.1
  • USD 24.9 25.1
  • EUR 27.5 27.8
  • PLN 6.43 6.55

«Ми дякували за кожен прожитий день», - лучанин про випробування афганськими горами

Рішення про введення радянських військ до Афганістану ухвалили 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС. Першими висадилися 24 грудня 1979 року на аеродромі Баграм, поблизу Кабула, частини 105-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Одночасно в Афганістан через Кушку й інші прикордонні пункти увійшли 357-а і 66-а моторизовані стрілецькі дивізії. У середині 1980-х в Афганістан ввели додатково 16-у і 54-у мотострілецькі дивізії. Моджахеди чинили завзятий опір. Їм допомагали гори, які займають велику частину Афганістану. Наземні операції проходили з неймовірними труднощами. Серед тих, хто потрапив у пекло афганської війни, був і лучанин Юрій Бойчук, - йдеться у матеріалі на сайті ГФ "Варта порядку".

Його біографію можна поділити на два періоди: до і після Афганістану. До — навчання в 15-й школі. Встиг попрацювати на луцькому автозаводі. Другий етап був «вікопомніший» — це служба в обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані.
- Юрію, чому вирішили служити в Афганістані?

- В той час ніхто нічого не вирішував. Тоді 99 відсотків чоловіків служили в армії. Коли призвали до війська, то де ми будемо служити ніхто не повідомляв. Вечірнім поїздом відправилися в Львів, а далі літаком в Ашгабат. Там ми майже півроку проходили навчання, де нас готували до ведення бойових дій в Афганістані. Після закінчення навчання ми отримали військове звання сержантів, ну а далі безпосередня служба на території Афганістану. З пересильного пункту в Кабулі я потрапив у десантну бригаду, де й зустрів свій дембель.

- Чи страшно було потрапити у пекло війни?

- Звичайно було страшно. Хоч і ми пройшли спецпідготовку, але війна є війна. Мабуть пройшло десь два місяці, поки ми звикнули до всього. Виконували найрізноманітніші завдання: організовували безпеку наших колон, брали участь у безпосередньо бойових виходах, доводилось сидіти і в засідках. Бувало по-різному. Ми завжди тримали руку на пульсі, це справа кожного десантника. Часто десантувалися з вертольотів у найгарячіші точки, там де була потрібна наша підтримка.

- Як місцеве населення ставилося до радянських воїнів?

- По-різному. Були такі райони, що до нас ставилися нормально, ми допомагали їм продуктами. Інші ж навпаки – відносились до нас неприязно, бо ж рахували нас «невірними», а вбити невірного – це подвиг.

- Тобто можна отримати кулю і від мирного жителя?

- Якщо ти прийшов і розмахуєш перед ними зброєю, то можеш отримати кулю і від мирного жителя. Бо зброя там у них була у всіх. Але якщо ти прийшов мирно налаштований попросити допомоги, то вони тобі її нададуть. Ти там гість, а по їх релігії вбивати гостя не можна. Це я говорю про ті групи населення, які лояльно до нас відносились. З тими, що воювали, то ми й не ходили туди. А воювали вони до кінця, оскільки смерті не боялися, бо ж загинути в бою з «невірним» це сходинка в рай.

- Чи були випадки коли наші воїни переходили на ворожу сторону?

- Я не знаю таких випадків. Були випадки, що потрапляючи в полон, хлопці, вибираючи між життям і смертю, приймали їхню віру.

- Спілкуючись з воїнами-інтернаціоналістами, я дізнався, що майже всі, хто брав участь у бойових діях, мали при собі бойовий патрон. Якщо була можливість вибору – полон або смерть – вибирали останній варіант?

- Скоріше це був не патрон, а граната. Патрон ще треба дістати, зарядити… а граната раз… і все. Більше того, хлопці, які йшли на таке, намагались забрати з собою і маджахедів. Якщо говорити, що вибирали: полон або смерть, то частіше було останнє.

- Тортури в полоні були настільки важкими?

- Дуже жахливі, про це й розповідати не хочеться. Зрозумійте, потрапивши в полон, ти все одно помреш, тільки в муках, тому хлопці обирали миттєву смерть.

- Чи багато бойових товаришів втратили?

- З мого навчального підрозділу зі мною служило дванадцять чоловік, а додому повернулося тільки вісім. Багато було й таких, що не загинули в бою, а підривалися на мінах. Цього добра було дуже багато, могли пересуватися по позиціях тільки один за одним.

- Чи можна звикнути до смерті на війні?

- До смерті ніколи не можна звикнути. Якщо ти з людиною живеш, їсиш з одного казана або ж він рятував тебе від смерті, а сьогодні його вже немає, це завжди боляче. З іншого боку, ти не так гостро це сприймаєш, бо це трапляється чи не щодень. Ми всі розуміли, куди ми приїхали, і були готові до цього, дякували Богу за кожен прожитий день.

- Як забезпечували радянських воїнів?

- Набагато краще, ніж це роблять зараз. Проблем ані з продуктами харчування, ані з озброєнням у нас не було. Сухпайок в нас був завжди. Якщо бойовий вихід на сім днів, то сухпайків брали на вісім. Ну, звичайно, якщо ти високо в горах і зв’язку немає, то різне могло бути, але голодні ми не були ніколи. Те саме і з озброєнням: 900 патронів, дві гранати оборонні і дві наступальні, ну і «феєрверк», щоб сигналізувати «вертушці» якщо є поранені – повний комплект.

- Що найбільше закарбувалось в пам’яті про ту страшну війну?

- Бойові виходи пам‘ятаю всі до одного. Це неможливо забути. Пам‘ятаю знамениту операцію «Магістраль» 88-го року. Ми тільки заїхали в долину, з обох боків взяли висоти, ще навіть не розгорнулися, і тут обстріл реактивними снарядами. Починає горіти наш танк з екіпажем. Ми підбігаємо, не думаючи про те, що й самі можемо загинути. Тоді про це ніхто не думав. Хлопці всі поранені, посічені, та нам вдалося їх витягнути, а танк за лічені секунди злетів у повітря.
- Довго звикали до мирного життя після повернення з Афганістану?

- Скажу так, я повернувся в рай, де можна спокійно ходити по землі і не думати, що тобі відірве ногу. Якщо Ви маєте на увазі чи було психологічно важко, то ні. Я швидко увійшов «в колію», почав працювати, але афганську війну забути не можу і досі.

- Чому вирішили стати членом громадського формування «Варта порядку»?

- Тут багато наших воїнів-афганців, яких об‘єднує одна ціль – зробити наше місто кращим і комфортним для життя. Ми живемо одними проблемами, мислимо одними категоріями, в нас схожі погляди на життя. Та Ви подивіться – «Варта порядку» – це чи не єдине громадське формування, яке не прикривається популістськими лозунгами, а просто робить свою роботу.
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 4
51 омбр Показати IP 26 Грудня 2016 20:37
Тепер настала черга розказувати казки і героїку з міфами атошним.
Мед Макс Показати IP 27 Грудня 2016 14:48
А якого біса він взагалі туди посунувся? Він в курсі, що то була окупаційна і агресивна війна?
ФЕДОТ Показати IP 27 Грудня 2016 16:27
ДЕ Ж ТИ ТАКИЙ РОЗУМНИЙ ВЗЯВСЯ,?
ФЕДОТ Показати IP 27 Грудня 2016 16:29
ДЕ Ж ТИ ТАКИЙ РОЗУМНИЙ ВЗЯВСЯ,? Я ДО МеД Макса

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.