USD 24.7 24.87
  • USD 24.7 24.87
  • EUR 27.2 27.5
  • PLN 6.25 6.34

«Цю дорогу життя запам’ятаю назавжди», - командир «Світязя» про Іловайськ

«Іловайський котел» у наших літописах залишиться як величезна трагедія і водночас – приклад героїзму і самовіддачі тих людей, які, попрощавшись із життям, дивом повернулися додому живими. Бійці ж роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області своїм поверненням довели: у цій битві вони – не переможені, а – переможці. Але їх війна ще не закінчена…

Коротку передісторію створення підрозділу й про те, що насправді відбулося в Іловайську та, як живуть «герої нашого часу» сьогодні, розповів командир роти особливого призначення «Світязь» старший лейтенант міліції Олександр Фацевич. Про це інформують у прес-службі волинської міліції.

– Судячи з того, що Вам запропонували очолити роту «Світязь», очевидно маєте військову підготовку та володієте організаційними здібностями?

– Військова справа для мене – звичне діло, адже виріс у сім’ї військовослужбовців і все дитинство провів у воєнному гарнізоні. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Працював за контрактом на посаді командира аеромобільного десантного взводу 79-ї аеромобільної бригади сухопутних військ Збройних Сил України. Був заступником командира роти, а згодом тривалий період виконував обов’язки командира, коли той брав участь у миротворчих місіях. Після закінчення контракту звільнився. Займався викладацькою діяльністю. Коли мені запропонували очолити «Світязь», не вагаючись погодився.

- Хто і чому вирішив вступити у лави роти? Та за яким критерієм відбирали бійців?

- Вони всі - особливі і неймовірно різні. Незважаючи на те, що військовий вишкіл тривав всього кілька місяців, у роті особливого призначення «Світязь» не було слабодухих та непідготовлених. Підрозділ сформували із числа тих, хто не побоявся і не заховався за спини інших. Серед них – колишні правоохоронці, військовослужбовці, далекобійники, учителі та бізнесмени - усі вони добровольці, об’єднані однією ідеєю і метою – вільна та єдина Україна. Ми були відібрані не лише за фізичним розвитком чи професійним якостями, немалу роль зіграло також внутрішнє переконання і покликання.

- Пройшовши необхідну підготовку, сорок бійців на чолі із Вами вирушили боронити державу на Схід. Де розмістилися і у чиєму підпорядкуванні були?

- Постійного місця дислокації не мали. Були у підпорядкуванні керівників та заступників департаменту спецпідрозділів, які відповідали за той регіон, де ми виконували завдання. Куди їдемо, що робитимемо, ми не знали. Спочатку були в Слов’янську, потім – у Костянтинівці та Краматорську, далі нас направили під Ясинувату. Після цього - у Старобешево, неподалік Іловайська. Тоді я здогадався, що нас направлять туди… Щоби запобігти витоку інформації, конкретні завдання командування ставило нам безпосередньо перед виїздом. Крім нас, до міста направили батальйони «Миротворець», «Херсон» та «Івано-Франківськ». «Донбас» та Дніпро 1» були вже там.

- Які завдання мали виконати у Іловайську?

- 22 серпня ми прибули до західної частини міста, яка була підконтрольна українським військам. Розташувалися у дитячому садку. Операцію щодо зачистки регіону виконували спільно із батальйоном «Дніпро», координатором військової операції був його командир Юрій Береза. Ми забезпечували охорону нашого розташування, здійснювали огляд приміщень на наявність зброї та боєприпасів, виявляли осіб без документів, а також підозрілих осіб, котрі можуть бути сепаратистами або ж тими, які співпрацюють із незаконними військовими формуваннями. Із перших днів нас активно обстрілювали. А 24 серпня відбувся наш перший бій, я зрозумів - це справжня війна...

- Кажуть, що перший бій завжди залишається у пам’яті особливо чітко, майже у деталях…

- Вранці ми отримали вказівку керівництва йти на штурм. Хлопці «Світязю» розділилися: частина залишилася охороняти територію Іловайська, підконтрольну нам, а друга група у складі 12 бійців під моїм безпосереднім керівництвом вирушила на штурм промзони в південній частині міста. У виконанні цієї операції «Світязь» був у підпорядкуванні командирів «Донбасу» й «Дніпра». Нашу збірну групу спецпідрозділів підсилили військовослужбовцями з двома бойовими машинами. Це був для нас стратегічно важливий район, у якому розміщувалися комплекс електропідстанцій, залізничне ДЕПО, нафтосховище. Нам важливо було відбити у сепаратистів захоплену частину міста, щоби контролювати дорогу, яка давала можливість підійти до нас підкріпленню та забезпечити вивід спецпідрозділів із населеного пункту у разі відходу.

Сепаратисти у захопленій південній частині міста закріпилися в приміщеннях «висоток» та на численних блокпостах, тож активно обстрілювали нас. У тривалому бою ми із бійцями інших батальйонів захопили промзону та надійно закріпили свої позиції. Операція пройшла без втрат із нашого боку. Той день для нас значив багато. І знову ж таки вдячний командирам і бійцям «Дніпра» й «Донбасу», вони були нам «бойовими наставниками», свого роду учителями. В кожній операції підрозділи МВС працювали злагоджено: не сам за себе, а всі за всіх.

- Як довго ви утримували відбиту у терористів територію?

- Недовго. Вже наступного дня промзону почали оточувати російські регулярні війська. До них підійшла підмога, до нас - ні. Для специфіки війни російських військ характерно те, що в бою вони уникали ближнього контакту, натомість нас із відстані засипали шквальним вогнем із мінометів та «градів». Їх постріли по наших позиціях були точковими та влучними. Ми не могли протистояти важкій техніці та артилерії. Там мої хлопці отримали перші поранення. Заради збереження життів, ми змушені були відступити. Ми евакуйовували бійців усіх підрозділів на єдиному броньованому «бусі». Не пам’ятаю, скільки «ходок» я зробив, але вивезли більше сорока осіб зі зброєю. Нашу евакуацію та відхід прикривали БМП. Цю «дорогу життя» - так я її назвав - запам’ятаю назавжди.

Але на цьому все не закінчилося, аби зберегти об’єкти в ніч із 25 на 26 серпня я з десятьма своїми бійцями допомагали батальйону «Дніпро» утримувати зайняті позиції на залізничному депо. Частина наших передислокувалася до школи, адже із садка через обстріли і наступ сепаратистів ми змушені були вийти. Трималися, чекали на підмогу. А вже 28-го вище командування прийняло остаточне рішення виводити війська.

- Чи погоджувалися із таким рішенням командири підрозділів і бійці? Як ви виходили із міста?

- Ми аналізували. Не готовий зараз давати якусь характеристику щодо дій вищого командування. На мій погляд, можна було б ще повоювати, якби підійшло довгоочікуване підкріплення, якби була важка техніка… Противник кількісно мав перевагу. Вести людей на розстріл - на такий ризик ми не були готові.

Виходили із Іловайська з усіма суміжними спецбатальйонами, підрозділами Збройних Сил України, у тому числі й військовими 51-ї окремої механізованої бригади, без перешкод двома великими колонами із пораненими, технікою, зброєю. Бійці роти «Світязь» були у складі двох колон. Я із десятьма своїми хлопцями та підрозділами «Дніпро» й «Донбас» ішли на вісті першої частини, у другій були ті, які залишалися в школі разом із батальйоном «Миротворець». Коли всі вийшли із міста, нас засипали впритул із різних сторін артилерійським вогнем. Перша частина колони потрапила під нищівний вогонь під Червоносельським. Друга ж колона пішла в сторону Комсомольського, де їх теж розстріляли. Яка подальша була їх доля, я не знав.

Не можу навіть описати, що там було. Досі не знаю, як ми вибралися із того пекельного коридору. Ми, хто вцілів із першої колони, закріпили свої позиції у Червоносельському, тримали оборону. Але що ти можеш зробити із автоматом чи кулеметом в руках, якщо проти тебе танки та артилерія? Наш єдиний гранатомет згорів у автобусі. Нас розстрілювали із установок «НОНА» і танків «ПТУРів». Ще б трохи і нас зрівняли би із землею. Я себе уже поховав, у думках попрощався із рідними. Неймовірно мужні вояки «Донбасу» зуміли підпалити три танки та захопили полонених - близько десяти російських десантників. Офіцери батальйону «Донбас» вийшли на переговори із противником. Домовленості були такі: в обмін на їхніх полонених десантників військові повинні були забезпечити нам вільний вихід зі зброєю. Але на це вони не погодилися, більше того – до них надходило підкріплення. Ми б просто не вистояли. Тож довелося виконати їхні умови: ми склали зброю та були передані представникам Червоного Хреста. Це було єдине рішення, аби врятувати життя наших хлопців.

- Тобто вас у полон російські військові не брали?

- Так, полоненими ми не були. Я категоричний у цьому плані. Для мене краще смерть, аніж полон, а тим більше полон у сепаратистів. Ворожі військові виконали домовленості – і з представниками Червоного Хреста ми покинули територію Червоносельського. Повірте: там не лишалося жодного вцілілого приміщення.

- Як надавали медичну допомогу пораненим? Чи були можливості доправити їх до лікарень?

- У нас було багато поранених, але, на щастя, ушкодження виявилися легкими: наскрізними кульовими або ж осколкові. Наш медичний працівник мав змогу надати усю необхідну допомогу, хлопці були в строю й продовжували воювати. Інша річ – із тяжкими пораненими. У нас не вистачало ключових медикаментів: обезболюючих, протишокових, кровоспинних препаратів. А це необхідні речі для порятунку поранених! Ми ще встигли вивезти Славу Романюка, який був у тяжкому стані. Він отримав осколкове поранення 25 серпня, коли обороняли блокпост. Опинившись у кільці, були приречені. На жаль, великим тягарем на мої плечі лягла загибель Володимира Іщука. Неймовірний був хлопець, людина-настрій, ініціативний, кмітливий. Не втрачав почуття гумору навіть у складних ситуаціях. Володимир боявся іти на передову, не жалів себе, працював понад силу. Хлопці ніколи не забудуть, як помирав наш побратим на руках у «Дока» (лікаря). А ми не могли нічим йому допомогти… Для нас він – герой. Тож, повернувшись додому, ми у перші ж дні ходили до Володимира на могилу. Поговорили, розказали, як воювали без нього. Відвідали сім’ю загиблого. Передали гроші, які зібрали. Це поки що мінімум того, що ми повинні зробити для його рідних. Крім того, обласне управління міліції не лишило родину загиблого. Буде не зайвим нагадати, що сім’я героя заслуговує уваги та підтримки з боку держави.

- Чи відзначилися бійці роти «Світязь»?

- Я завжди був впевнений у мужності своїх бійців і вражений силою їх волі. Готовність до неймовірних і рішучих вчинків говорить сама за себе. Під час розстрілу другої колони, що рухалася «зеленим коридором», отримав поранення 21-річний Сергій Булик. В автобус, у якому він їхав, влучив мінометний снаряд, шансів вижити практично не було. Він дивом вцілів, отримавши численні кульові та осколкові поранення. Коли хлопець відповз від палаючого автобуса, той вибухнув. То втрачаючи, то приходячи до свідомості, Сергій продовжував лежати просто неба дві доби. Коли почув, що наближаються ворожі військові, витягнув чеку із гранати, адже готовий був підірвати себе заживо… Але обійшлося.

Не можу не згадати той випадок, коли один із моїх хлопців, Сергій Яковлєв, який мав поранення в руку, серед поля побачив залишений сепаратистами підствольний гранатомет. Він кинувся за ним, незважаючи на те, що нас обстрілювали. Але зброю він таки здобув. Правда, отримав кульове поранення ноги. Але це його не зупинило: до кінця дня виконував бойове завдання.

- Що допомагало підтримувати бойовий дух бійців?

- Ми були обмежені у зв’язку з рідними, через прослуховування спілкування звели до мінімуму. У перервах між боями намагалися абстрагуватися від цих подій. Безумовно, мої хлопці часто згадували рідних, тож прагнення повернутися додому виявилося сильніше за все... Холопці вдома залишили вагітних дружин, малих дітей. Іноді й думати не вистачало часу, іноді в перервах між обстрілами мимоволі ловили себе на думці, що нам бракує звичних речей – риболовлі чи відпочинку з друзями.

- Військовий і професійний вишкіл бійці роти «Світязь» пройшли успішно. А чи були вони готові до війни емоційно?

- Перший бій – це наше перше бойове хрещення. Подекуди, не заперечую, в очах бійців бачив розгубленість, страх. Довелося діяти за простим принципом: «роби, як я» і це був, на мою думку, єдиний вихід із ситуації. Аби їх підтримати, не дати запанікувати, на особистому прикладі демонстрував тактику ведення бою, був першим, ішов попереду.

Відчувалася підтримка інших підрозділів. Ми діяли не самі, а великим згуртованим єдиним цілим, єдиним колективом, допомагали один одному, прикривали, не розмежовуючи бійців на «наш чи ваш», виконували всі завдання. Пригадую, як впав поранений боєць із «Донбасу», я дав вказівку нашому фельдшеру надати йому всю необхідну допомогу і забезпечити його евакуацію. Коли поряд ідуть твої колеги й інші батальйони, це додає впевненості. Я був відповідальний за життя свого підрозділу, тому забув про себе: про страх та переживання, про особисту безпеку. Намагався максимально контролювати ситуацію.

- Олександре, чи змінила Вас ця війна, ці події? Чи змінилися пріоритети у житті?

- Битва за життя під Іловайськом кардинально не змінила мене, але заставила замислитися над деякими речами. Я офіцер, я категоричний, виконую накази, не обговорюючи. Раніше я думав, що завдань, які не можна виконати, немає, був різким, безпечним та рішучим. Тепер же, перше ніж піти на свідомий ризик, я максимально зважатиму на всі обставини, реально оцінюватиму ситуацію: чи посильне завдання, чи достатньо ресурсів та засобів, чи варто йти на невиправданий ризик. Ніколи своїм бійцям не поставлю завдання, яке не може бути виконане, і головне: я буду поряд із ними, я буду на передовій. Але завжди, поклавши на терези бойове завдання і людське життя, обирав та обиратиму друге: у цьому я принциповий. Зберегти життя колег – це і було моє основне завдання у цій операції.

- На вашу думку, дивовижне повернення бійців роти особливого призначення «Світязь» із військового пекла - це професіоналізм, вчасне доленосне рішення, доля?

- Не раз над цим задумувався. Фарт? Професіоналізм? Військовий успіх? Диво? Сам не знаю. Перед від’їздом на Схід нас у дорогу благословив отець Олександр Мазурак, вручивши кожному із нас маленькі ікони. Той образ я поспіхом поклав у кишеню на рукаві форменого одягу. Уже там, у «іловайському оточенні», коли нашу базу із усіма речами розбомбили, у мене нічого, крім зброї в руках, не лишилося. У той час, коли на життя не лишалося жодної надії, я раптом згадав про ту ікону. Тоді я довго дивився на неї і вже не пам’ятаю, про що думав… У тому, що ми повернулися, є й воля Божа.

- Побувати там, де були ви, – відважний вчинок, вийти звідти живими – подвиг. Як воно бути героєм?

- Я особисто ніколи не вважав і не вважатиму себе героєм, адже звитяжного нічого не зробив. Кожен із нас виконував свій конституційний обов’язок, зрештою – свою роботу. Скажу так: усі, хто зараз воює, хто там був, хто звідти вийшов - герої, адже вони не злякалися, ставши зі зброєю в руках на захист своєї Батьківщини.

Загрузка...
Коментарів: 39
### Показати IP 26 Вересня 2014 19:51
коментар було видалено
влад до ### Показати IP 26 Вересня 2014 19:57
це ти про рашиків?
його вчитель Показати IP 26 Вересня 2014 20:08
Хто може знає щось про Сивого Олександра (Док) - фельдшер "Світязя"? Напишіть, будь ласка.
Анонім до його вчитель Показати IP 26 Вересня 2014 20:20
шпига -хай розказує. він несе відповідальність за життя цих хлопців. він формує цей батальон... злості не хватає. губить чужі життя. хай би приклад показав іншим.
Луганчанин до Анонім Показати IP 26 Вересня 2014 20:55
Война закончилась, есть затухающая инерция войны.
Анонім до Луганчанин Показати IP 26 Вересня 2014 21:28
закінчилась на словах в - Путіна. цей брехут від свого не відступеться. поки копитця не відкине. швидше б....
Анонім до Луганчанин Показати IP 27 Вересня 2014 11:30
Слухай лугандон, а чого ви ні чого не робили коли рашисти лізли з вашої сторони?що почали ваших рашисти бити ви поняли що канти і сюди перебігли.але синдром руського міру у вас залишився? Слабакі ви лугандони і морально і фізично, а кічилия. Ось вам руський мір і в сраку пердоля дав що не оправдали його надії. Бідолахи аж тут притулку знайшли. Ну як тобі лугандон тобі наша картопля в горлі не застряє? ДИВИСЬ ПАДАЙ в ноги людям ,та цілуй ноги тим хто тебе прихистив.
Дончанин до Анонім Показати IP 27 Вересня 2014 13:01
В Горловке прошла встреча военных Украины, ДНР, ЛНР и России. Военное командование Украины, ДНР, ЛНР, а также представители России и наблюдатели Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе в таком формате встретились впервые. Иными словами, весьма похоже, что политическое руководство Киева, ЛНР и ДНР посылают на три веселых буквы.
Анонім до Дончанин Показати IP 27 Вересня 2014 13:38
Богу дякувати лугандосію посилають на три букви.яке прозріння для таких як ти.біжи спасай секту лнр бнр смр і т.д.!
..? до Луганчанин Показати IP 27 Вересня 2014 13:44
Лугандон а що ви за сєкти там всебе розели якісь лнр.бнр.днр.гмр? Щож ви такі не реалізовані біднягі.кидаєтесь в крайності.
Луганчанин Показати IP 26 Вересня 2014 20:47
Честный, настолько можно, мужик. Будем надеяться, что когда-то расскажет больше.
Анонім до Луганчанин Показати IP 27 Вересня 2014 11:17
Він справжній Козак,справжній чоловік.А мужики у вас в там а рашці горілку пьють .
золоті слова Показати IP 26 Вересня 2014 21:08
Зберегти життя колег – це і було моє основне завдання у цій операції -автор. ))) як би керівництво зверху, яке створило цей батальйон дотримувалося таких же принципів було б все по іншому.
Юра з Лища Показати IP 26 Вересня 2014 21:46
Де ваший док Сивий Олександр?чого мовчите? Ходь щось зкажіть за нього,рідні місця собі ненаходять.
Юра з Лища Показати IP 26 Вересня 2014 21:51
Де відовідь?Сивий де?Чому покинули?
вишиванка Показати IP 26 Вересня 2014 21:56
ЗБУ у Волинській області займіться сепаратистом та терористом, який тут строчить на сайті Волинських новив. Шифрується під Дончанин. Сепарата на ВИЛА і додому. АБО НА КІЛ.А можна і на два.
осло до вишиванка Показати IP 26 Вересня 2014 23:12
коментар було видалено
вишиванка до осло Показати IP 26 Вересня 2014 23:30
Приходь туди там і познайомимось сепаратіку.
я до вишиванка Показати IP 27 Вересня 2014 11:05
коментар було видалено
Юра з Лища Показати IP 26 Вересня 2014 21:57
Світязь да ви герої,непоспориш,та опрелюдніть хто залишився тамв Іловайську
1223 до Юра з Лища Показати IP 26 Вересня 2014 22:16
хлопці не піддавайтесь на провокації. всі хто близький всі все знають.
Анонім до 1223 Показати IP 26 Вересня 2014 23:16
Про нього ніхто нічого незнає
пан Показати IP 27 Вересня 2014 08:31
В депутати його!
Анонім Показати IP 27 Вересня 2014 10:58
Іде війна московська ненасить.іде війна кремлівська панароя. І Ця війна не відає начала я тямлю епізоди коли лилася українська кров я все життя на цій війні палаю,а кіхті в сатани ростуть. Тримайтеся Сини України.Не дайте померти нашій надії.Смерть московській орді,вбивцям катам українського народу.
однокурсник Показати IP 27 Вересня 2014 12:09
Де займався викладацькою діяльністю? Навіщо писати те, чого немає в його біографії?
волиняка до однокурсник Показати IP 27 Вересня 2014 23:43
Був офіцером-вихователем у військовому ліцеї.
знайома Показати IP 27 Вересня 2014 12:20
В усіх статьях про батальйон Світязь згадують Сашу Сивого, (Дока( а що з ним і де він....????? Дайте знати, хоча б щось!
123 до знайома Показати IP 25 Жовтня 2014 19:50
він в списку безвісті пропавших. ти розумієш, що це означає.
знайома до 123 Показати IP 7 Листопада 2014 01:08
що він в такому списку... я це і без Вас знала....і що це означає тим більше...
Анонім до знайома Показати IP 29 Листопада 2014 17:56
Спитайте Лохвіцкого де ві їх кінув
Анонім до Анонім Показати IP 1 Січня 2015 20:14
Лохвицький був командир роти?чи фацевич?хто кого кинув,розберись для початку
Анонім до Анонім Показати IP 1 Січня 2015 20:15
І запитай маму дока про правду
такі Показати IP 29 Вересня 2014 21:12
вгодовані міліцейські харі можуть воювати і не один місяць.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.