Володимир-Волинський - не райцентр, а друга столиця Київської Русі

Коли їдеш на Волинь, то маєш знати не лише про будиночки навколо Світязя. Ти повинен бути готовим до відвідин краю, який має давню історію, - вважає головний редактор газети «День» Лариса Івшина.

Нагадаємо, у Луцьку триває фотовиставка газети «День». Після представлення виставки Лариса Івшина – уродженка Волині – поспілкувалася зі студентами, викладачами, журналістами.

ЧИТАТИ ЩЕ: У ЛУЦЬКУ ПОКАЗАЛИ «ТЕРНОВИЙ ШЛЯХ» УКРАЇНИ

Такі розмови з Ларисою Олексіївною в стінах Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки відбуваються щорічно. Цього року темою діалогу було питання «Як нам перемогти?».Не оминула ця розмова й теми історії. Власне, на думку Лариси Івшиної, саме в нашій історії, давній і новітній, – ключі до розуміння нинішньої ситуації і причин її виникнення. Тут і рецепти, як досягати успіхів у подальшому. Бо люди, які добре знають свою історію, не робитимуть помилок, які приводять до втрати території або ж до війни.

Історія новітня

На думку Лариси Івшиної, причини втрати Криму, війни на Донбасі – не Майдан. Зародки цієї ситуації з’явилися ще на зорі незалежності України. Однак більшість людей не стежить за сучасним політичним життям своєї країни. А не заглиблюючись в системний аналіз речей, часто робляться й неправильні висновки.

«Вся новітня історія України не розказана, не освоєна і немає що в кого питати. Якщо запитати нашу молоду аудиторію про людей, які були незгодні з режимом Леоніда Кучми – ніхто не розкаже. Ми жили не своїм життям, ми більше знали про чужу країну, ніж про свою. Ми не бачили ті шляхи, розвилки, на яких можна було вибрати інший варіант. Всі починають згадувати останні події, Майдан, мовляв, - оце була ключова річ в тому, що відбувається зараз. Та ні, ключові речі відбулися ще 1994 року. В нас недавно був круглий стіл, де брали участь економісти трьох різних поколінь, з-поміж них і Володимир Лановий - віце-прем’єр часів президентства Кучми. Лановий вважає, що контрреволюція розпочалася в 1994 році, коли кандидат в президенти поїхав у Росію за грішми на вибори. Це було відмашкою для всього, що відбулося потім. А потім ми спробували всі сорти цього явища (поклонів Росії – ред.), яке закінчилося війною і відторгненням території. Але з цієї точки зору ніхто розмов не веде», - пояснює вона.

Редактор «Дня» зауважує: незнання дає ілюзію. А потім кожен вступає в дискусію і не чує, бо це розмова «про взагалі». Люди ж мають розуміти, в чому вони брали участь. Бо більшість людей, які голосували «за гречку», пришвидшували війну.«Війни можна було б уникнути, або ж завершити її з мінімальними втратами, і на це були умови. Був момент, коли все можна було вирішити інакше», - вважає Лариса Івшина.

До слова, якщо пригадати минулорічну розмову з Ларисою Івшиною, то ще одним штрихом до розуміння ситуації в країні і того, «як ми до цього докотилися», є ще один факт, який був непомітний пересічним українцям.

«Україна була за півкроку до вступу в НАТО. У Верховній Раді свого часу прийняли військову Доктрину, де кінцевим пунктом був вступ до НАТО. Секретарем РНБО тоді був Євген Марчук, який провів Доктрину через парламент як закон. А президентом був тоді ще Леонід Кучма. Під час однієї з зустрічей Кучми з Путіним на Чорному морі вони на два дні випали з уваги преси. По тому Кучма питає у Марчука: «А що ми таке прийняли?». Ітоді прийняли рішення Доктрину змінити, видалити пункт про НАТО. По тому Євгена Марчука звільнили», - розповідала Лариса Івшина у 2014 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВИСОКОКЛАСНИЙ ПАТРІОТИЗМ ВИГЛЯДАЄ ТРІШКИ ІНАКШЕ, - ІВШИНА ПРО ПОБИТТЯ БАШКАЛЕНКА

Історію майбутнього творимо сьогодні

Території сходу України систематично насичувалися російськомовним продуктом. У Маріуполі досі транслюються російські канали. В Криму відключили кримськотатарське телебачення, однак Міністерство інформації не вмикає для кримчан альтернативний канал з Херсона.

Проте від самого Міністерства інформації Лариса Івшина, каже, поки ще рано «шарахатися». Війна в країні – це завжди недемократично. Відтак, подібні установи - в жодному разі не є дивним. Однак воно могло б бути більш логічним, якби його створення було в комплексі з іншими заходами.

«Ці території треба негайно насичувати інформаційними потоками. Насичувати канали інформацією. Було б добре, якби ця посада хоч якимсь чином виправдає своє існування, а не «створили, щоб когось прилаштувати», - каже Івшина.

Сьогодні з Донбасом треба спілкуватися. Адже на визволених територіях досі населення вважає, що їх бомбить Україна. І це проблема не контрпропаганди чи пропаганди. Це проблема спілкування.

До слова, про те, що проблема спілкування призвела до плачевних наслідків, Лариса Івшина говорила ще торік в контексті анексії Криму. Приміром, мало українців знають, що генерал-майор радянської армії, українець Петро Григоренко, виступав за захист кримських татар і інших депортованих народів, йому кримські татари навіть встановили пам’ятник.

ЧИТАТИ ЩЕ: МИ ДУЖЕ ЗАВИНИЛИ ПЕРЕД КРИМОМ, - РЕДАКТОР ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

«З кінця 90-х Донбас став дуже різнорідним. Багато людей із Західної України потрапили на шахти Донбасу і десятиліттями села там були україномовними. Звідти родом і Іван Дзюба, і Олекса Тихий, звідси і Сергій Борисович Кримський. Це видатні люди. А населення, яке там працювало, стало жертвою путінської агресії і недолугості українського керівництва», - пояснює Івшина.

Власне, на думку редактора газети «День», сьогодні українці врешті приступили до виконання «Заповіту» Кобзаря.

«Ми реально відриваємося з болем і кров’ю від Російської імперії і будуємо нове майбутнє», - вважає Івшина.

Історія давня, яку ми не цінуємо

Однак українці мають також усвідомлювати, чиїми нащадками вони є. На фоні того, як Росія привласнює собі постать Володимира Великого, українці мусять пригадати, що на теренах, де живуть українці, колись була потужна держава.

Для газети «День» 2015 рік – рік Ярослава Мудрого. Бо 1000 років тому, в липні 1015-го, в Берестові під Києвом помер батько Ярослава, офіційний хреститель Русі, князь Володимир Великий (Красне Сонечко). Спадкоємцем його мав стати саме Ярослав, але майбутньому великому володареві Давньої України довелось тоді витримати цілих 4 роки запеклої боротьби за владу з рідним братом, перш ніж остаточно утвердитися на Київському престолі.

«Князь Ярослав – аристократична культура, яка належить часу, коли наша держава була імперією. Були часи, коли на цих землях була велика держава і не випадково, що всі змагаються з нами на нашу історичну спадщину, хоч і не мають на це прав. Беруть це силою, привласнюють. Спершу відбувається дерибан в інформаційному просторі, а потім вдаються до територіальних захоплень», - вважає Івшина.Власне, зауважимо, тисяча років від дня смерті Володимира Великого у Росії стала вважатися знаковою датою. Там зібралися знімати фільм «Хреститель», а батько «руського міра» Кирил вже привласнив Росії князя Володимира у своїх промовах.

«Росія на рівні Путіна розписала ролі всім міністрам і проголосила 2015 рік роком Володимира. Я не думаю, що їхні зусилля наростити історію увінчаються успіхом, але вони можуть затримати нас у розвитку», - каже Лариса Олексіївна.

На її думку, Україні потрібна масова історична освіта: в дитсадках - на рівні коміксів, у ветеранських організаціях - на рівні дискурсів. Нашій державі не стане легше від порожніх теревенів і політичної імітації.

Історія – ключ до нашого самопізнання. Лариса Івшина напівжартома згадує футбольний матч Україна-Франція.

«Проект «Великі українці», який, на жаль, був одноразовим, має бути повсюдним знанням. Наша збірна мала грати з французами, і я колись сказала, що наші футболісти краще б грали, якби знали, що греко-католики викупили помістя, де жила королева Анна Ярославна. Ми в світі почуваємося «бідними родичами»: в своїй хаті на краю лавки. І не всі знають, що королева Анна – наша правительниця», - зауважує Івшина.

Українська аристократична історія, особливо княжої доби, у тому числі й Волині, повинна бути теж гарно переказана. Так, з цього приводу є цілі наукові томи, але має бути й науково-популярні зусилля, ми маємо йти в ногу з часом, поєднувати історію з сучасністю, щоб наша історія жила в нас.Приміром, що заважає українським ювелірам у вигляді сувенірної продукції зробити копії прикрас доби Ярослава, щоб «наша історія жила в кожному вусі і на кожному пальці»? Або ж, що заважає виготовляти якісну сувенірну продукцію і пропонувати туристам в Софії Київській, яка є нашим паспортом в Європу? Те саме Лариса Івшина говорить і про інший сучасний сувенірний мотлох.

«У нас не поєднується історія з бізнесом, культурою, смаком… Наші верхи не були проникнуті ідеєю нашої власної історії», - додає уродженка Волині.

Історія Волині. Недослухана, недоказана, недоусвідомлена

У цьому контексті варто згадати, що Волинь – це теж земля з давньою історією. Приміром, Луцьк – місто, старше за Москву. А у Володимирі-Волинському була зимова резиденція князя Володимира.

«Скільки людей не вислуханих і не почутих. Але має бути ціннісна канва. В нас велика історія всюди. Це ж і княжі землі. І Володимир Хреститель, і його зимова резиденція в Зимному. Всі раніше вважали Володимир-Волинський районним центром. Це не районний центр, це друга столиця Київської Русі. Вирівнює трохи ландшафт в голові, якщо думаєш цими категоріями? А не топоніміка: «60 років району, 70 – області», - зазначає Івшина.

І це – наш козир, наша візитівка. Це – той пласт, який ми не використовуємо.

«Коли ти їдеш на Волинь, то маєш бути готовим і знати, що ця земля внесла в історію твоєї країни, а не лише про будиночки навколо Світязя», - додає редактор газети «День».

До слова, саме Волині присвячений один із номерів глянцю редакції «Дня» «Маршрут №1», який називається «Волинь - спокійна сила». Тут і статті, й інфографіка. Історія має подаватися в різних формах і засобах. Залежно від аудиторії, все це треба поєднати, щоб туристична продукція виготовлялася якісною і була на іншому рівні.Історія досягнень: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…»

У нинішньому контексті слова класика надзвичайно болюче сприймаються, але для тих, хто знає ту ж саму історію. Чого лише вартий факт, що американці висадилися на Місяць, використовуючи дослідження… українця. Саме так, Юрій Кондратюк - український, радянський вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Він - автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Але українці мають не просто вихвалятися власними досягненнями, а їх розвивати. Адже можна довго хвалитися про те, що ти вигадав колесо і віз. Але, якщо ти в 21 столітті не пересів на «Мерседес» – від вихвалянь створення воза толку мало.Приміром, українці втратили косметичну компанію «Алые паруса» і тепер українцям ту ж саму продукцію постачають французи в рази дорожче. Або ж Україна загубила льонарство. А в Європі сьогодні надзвичайно популярними є натуральні тканини з екологічної сировини. І це лише два приклади.

Сприймаючи велич українського народу, ми маємо її розвивати. Ми всі хотіли щось таке, що в Європі, чи невідомо де. Натомість своє не вдосконалювали, не переосмислювали. А в нашій історії – ключ до нашої величі. Незнання народжує людей стриножених, а правильна ціннісна канва, усвідомлення своєї вартості і, звичайно, зусилля – робить народ потужною нацією.

Записала Юлія Малєєва

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---