USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Вовк їсть із рук і дружить із дворовою собакою

25 Грудня 2009 14:29
У селі Устя сусідньої Рівненщини на обійсті місцевого лісничого Миколи Шевчука живе дикий вовк. Із тих пір, як чоловік приніс сіроманця додому, минуло два роки. Тепер лісовий хижак – улюбленець родини.
 
Будинок Шевчуків – неподалік лісу. Інших хат поблизу й не видно, - пише журналіст Тетяна Кушнірук із газети «Провінціалка».
 
Прочиняю хвірточку. Першим мене зустрічає кудлатий пес.
 
«Не лякайтеся, він не вкусить, – зустрічає мене Алла, наймолодша донька лісничого. – Він найбільш дружелюбний серед усіх наших собак, а в нас їх багато, бо ж батько – затятий мисливець. Та й взагалі тут цікавого вистачає».
Так розпочинається моя екскурсія. За декілька хвилин наближаємося до просторого вольєра, обтягненого металевою сіткою. «А ось і наш вовчик», – дівчинка іде до сіроманця.
 
Великий, як вівчарка, ось тільки сірий з продовгуватою мордою, він лише нашорошує вуха.
 
«Це зараз він у вольєрі живе. А як тільки з’явився у нас, то в хаті жив, а ночував у ліжку – розповідає Алла. – Було таке, що він і виходити з будинку не хотів – покаже носа на вулицю, і назад до кімнати, або на кухню, де може перепасти щось ласе. А перекусити він завжди не проти. А ще дуже вертлявим був, не міг всидіти на місці ні хвилини. У нас багато псів, та жоден із них так не поводився».
Коли два роки тому пан Микола ніс сіроманця додому, не знав, як на цю «знахідку» відреагують домашні. «Вовченя знайшли в лісі, в іншому лісництві, а принесли мені, – пригадує чоловік. – Не знав, як до цього поставляться домашні, все ж таки хижака приніс». Нині доньки зізнаються, спочатку таки було трохи не по собі, та варто було взяти вовчика на руки, як тривоги зникли.
 

 
Та й зараз, коли сіроманець виріс, до рук йде залюбки, коли кличеш, — прибігає, та й коли з вольєру випустиш, з подвір’я не тікає.
 
«Якось було, наш вовчик зник. Шукали його, знайти не могли. Та до вечора сам прибіг, мабуть, зголоднів і відшукав дорогу додому, – розповідає Алла. – Потім стало зрозуміло, куди він тікає. Виявляється, за метрів двісті від дому неподалік річки у заростях знайшов нору й облюбував її».
Нині ж для сіроманця менше волі, — все-таки хижак. Господарі бояться, аби сусідів не налякав. Тому й живе вовк на подвір’ї разом із псами. До речі, собаки його побоювалися, щойно з’явився. Відчували у ньому звіра, сильнішого за них. З сіроманцем лише один пес бавився. Вони й нині іноді граються. Ось лишень обіди свої вовчик ні з ким не ділить.
«Він – не перша лісова тварина, що оселилася у нас, – розповідає Микола Шевчук. – Була в господарстві і косуля, і зайці. Тому й знаємо, як із тваринами поводитися. А ось там далі у вольєрі — дика свиня. Вона якось і на полювання зі мною бігала».
Її чоловік знайшов на лісовій галявині. Порося, найімовірніше, відбилося від своїх, ось лісничий і забрав його додому. Щоправда, клопоту з ним вистачало. Адже, як виявилося, порося ще й їсти не вміло. «Ми думали – пропаде. Але собака у той час якраз щенят привела. Дивимося ми якось, годує вона свою малечу, а серед них і поросятко, — продовжує пан Микола. — Так і вижила в домашніх умовах дика свиня. Пізніше почала пити молоко з миски. Нерідко до неї приєднувалися собака і кіт».
Підходимо до загорожі в іншому кінці подвір’я. Зачувши господарів, до нас підбігає величезна свиня. І якось зовсім по-собачому наставляє рильце.
«Дуже любить, щоб її погладили, — пояснює Алла. – А іноді навіть здається, що вона не рохкає, а гавкає». Надто багато часу з собаками проводила, тому й перейняла їхні звички. А щоб із ними на полювання не бігала, їй вольєр спорудили. «Ми просто хвилювалися, аби її випадково не підстрелили мисливці, свинка ж у нас дружелюбна», — Алла заходить за металеву сітку, щоб нарешті почесати улюбленицю за вушком.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
Юка Показати IP 25 Грудня 2009 14:45
звичайно, якщо вовчика принесли до хати ще маленьким щеням, то й виховати відповідно вдалося. а гени - то штука непередбачувана, навіть собака загризти може.
seal Показати IP 25 Грудня 2009 14:54
Приручити, звичайно, можна будь-кого. Але й народну мудрість забувати не слід: "Скільки вовка не корми, а все-одно в ліс дивиться!"
Таня Показати IP 25 Грудня 2009 20:38
Він все ж таки хижак, тому не потрібно так йому довіряти. Обачність не завадить.
Алла Показати IP 21 Лютого 2011 15:38
народна мудрість....була права....вовчик втік у ліс...і покіщо не повернувся....а так хочеться його знову побачити...))))

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus