Міфи та ілюзії безвізового режиму

Темою безвізового режиму часто спекулюють, причім ті, хто цілком розуміє, якою складною та довготривалою є процедура. З вуст високопосадовців, у тому числі президента Петра Порошенка, часто лунали процедурно нереальні дати ухвалення рішень. І, коли давали популістські обіцянки, сіялося відчуття «зради», недовіри до самої інституції ЄС. Попри це, нині стадія надання Україні безвізового режиму набуває справді окреслених та чітких рис. Отож, як це все відбувається та що чекає після ухвалення рішення, спробуємо з’ясувати.

ДОВГИЙ ШЛЯХ

У квітні 2016 року Єврокомісія (вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, керівник Жан-Клод Юнкер, – ВН) подала законодавчу пропозицію щодо візової лібералізації для України.

Цьому передував довготривалий діалог між Україною та Єврокомісією, який розпочали ще 2008 року. У листопаді 2010-го Єврокомісія презентувала українській владі план дій щодо лібералізації візового режиму. Він стосувався введення системи біометричних паспортів, міграційної політики, громадського порядку та безпеки, зовнішніх відносин і прав людини та громадянина. Усі ці стадії потребували зміни законодавства, політичної волі та жорстко контролювалися з боку представників ЄС.

У вересні 2011 року відбувся перший звіт щодо України, який стосувався початкової стадії впровадження рекомендацій. Опісля таких звітів було ще шість, і за результатами кожного з них у Єврокомісії надавали рекомендації та зауваги. Зрештою, фінальний звіт задокументовано 18 грудня 2015 року. Виходячи з нього, Єврокомісія дійшла висновку, що Україна досягла потрібного прогресу і здійснила всі необхідні реформи, щоб забезпечити ефективне та стійке досягнення інших показників.

«Базуючись на цій оцінці та враховуючи результати постійного моніторингу, який здійснювався з моменту запуску діалогу щодо лібералізації візового режиму Україна-ЄС, Комісія підтвердила, що Україна виконала всі критерії для кожного з чотирьох блоків другої фази ПДВЛ (плану дій візової лібералізації, – ВН) і що вона представить на початку 2016 року законодавчу пропозицію внести зміни в регламент (EC) № 539/2001, вносячи Україну до списку безвізових країн», – йшлося у документі.

Тож процес переходу до першої практичної стадії розгляду тривав роками та обумовлений нелегкою процедурою. Чому так? Євросоюз, вимагаючи від країни-претендента на безвізовий режим певних змін у законодавстві, намагається убезпечити себе від небажаної міграції.

ОСЬ-ОСЬ

Надалі подана законодавча ініціатива має пройти наступні етапи у двох органах Європейського Союзу: Європарламенті (складається з обраних депутатів від усіх країн ЄС, президент Мартін Шульц) та в Раді ЄС (складається із представників урядів країн ЄС, нині тут головує Словаччина). Стадії узгодження в комітетах ЄС та подання на розгляд на пленарну сесію у Європарламент уже для України минули успішно, хоча й із проблемами.

Передусім їх спричинила затримка впровадження системи електронного декларування, що є складовою антикорупційного законодавства.

Надалі Європарламент має розглянути проект. До сьогоднішнього дня вважалося, що найближчий період, коли це може статися - кінець жовтня 2016 року. Термін розгляду також залежить від того, буде одне чи два читання.

Але сьогодні, 12 жовтня, стало відомо, що питання про затвердження безвізового режиму Україна-ЄС не винесли на порядок денний сесії Європарламенту, яка пройде 24-27 жовтня в Страсбурзі.

При цім процедура узгодження саме проекту законодавчої резолюції має пройти у форматі міжінституційних переговорів із Радою ЄС саме до винесення на остаточне голосування у Європарламенті. Цей етап лише нещодавно розпочався для Грузії, яка разом із Косово та Україною претендує на безвіз.

Попри те, що голосування може вважатися дійсним за наявності більшості голосів, найімовірніше, у Раді ЄС домагатимуться все ж одностайності.

Після цього документ має бути підписаний (процес займає 2-3 тижні) та опублікований (1-3 тижні). Зрештою, після оприлюднення надається ще 20 днів для узгодження технічних моментів, що передують впровадженню безвізу.

Тобто з оптимістичної позиції можна було б припустити, що вже до кінця 2016 року закон таки можуть ухвалити, а громадяни України, які мають біометричні паспорти, зможуть їздити в країни ЄС без наявності візи.

Із песимістичних прогнозів – процес дещо затягнеться через вироблення самим Євросоюзом більш жорстких норм щодо призупинення безвізового режиму для країн, які порушують правила Євросоюзу. Таке завдання в ЄС постало після навали мігрантів, які сколихнули Союз. Щоправда, Україну нині не розглядають як країну, з якої варто очікувати тисяч біженців. Мовляв, якщо це мало би трапитися, то почалося б відразу з окупацією Криму чи з розпалення збройного конфлікту на сході України. Водночас, зазначимо, у проекті порядку денного сесії Європарламенту, яка пройде 24-27 жовтня в Страсбурзі відсутній пункт про розгляд питання так званого механізму призупинення безвізового режиму, що є головною перешкодою для скасування віз.

ЩО ЗМІНИТЬСЯ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ БЕЗВІЗУ?

Є поширений міф, буцімто після скасування віз перетинати кордон України та Польщі, наприк­лад, можна буде так само легко, як, скажімо, кордон Польщі та Німеччини. Де-факто, кордону між Польщею та Німеччиною немає, відсутні митники, пости перетину – лише табличка, що почалася територія іншої країни.

Так ось, після скасування віз такого на україно-польському кордоні не планується. Скасування візи аж ніяк не означає, що ваші документи не перевірятимуть митники. Тобто введення безвізу зорієнтовано на тих українців, які використовують свій паспорт (він, до слова, має бути лише біометричний) для туристичних мандрівок.

Режим означає, що виїжджати до країн ЄС можна на короткостроковий період, тобто не більш як на 90 днів протягом кожних шести місяців. Тобто на заробітки чи для довготривалого перебування (наприклад, навчання) така схема не підійде. Тим паче, що туристична мета візиту мусить мати обґрунтування. Ним може бути квиток, броня у хостелі чи готелі.

Тож прикордонники, можливо, з огляду на практику в інших країнах, які отримали безвіз, можуть попросити продемонструвати ці документи, медичну страховку, «зелену карту» для автомобіля, а також довести, що є достатня кількість коштів для перебування в зоні Євросоюзу, або що витрати на себе візьме сторона, яка приймає. При цім не йдеться суто про готівку – це можуть бути кредитні картки та аж ніяк не довідки з фінансових установ. Про яку суму мова? Відповідно до візового кодексу ЄС, сума у кожній із країн різна, адже у всіх різний мінімальний дохід населення. Одначе в середньому це 50 євро на день.

Зазначимо, введення безвізового режиму – лише один із сигналів втілення євроінтеграційних процесів. Вони означають, що у країні відбувається зміна законодавства відповідно до стандартів ЄС. Цей режим не вплине на заробітчан або ж тих, хто хоче жити в країні Євросоюзу. Він – для туристів, тих, хто прагне пізнавати Європу і повертатися додому, аби залишати саме тут цінні досвід та враження.

Довідково. Безвізовий режим встановлено для таких країн колишнього «Східного блоку»: Сербія, Чорногорія, Македонія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Молдова.

До Шенгенської зони входять 26 європейських держав. Окрім цього, вона офіційно включає чотири країни, що не входять до ЄС: Ісландію, Норвегію, Швейцарію і Ліхтенштейн, а також де-факто – ще три європейські мікродержави: Монако, Сан-Марино і Ватикан, які також не є членами ЄС. Крім того, з боку ще однієї країни, Андорри, відсутній внутрішній прикордонний контроль на кордонах з країнами Шенгенської зони. Усі країни Європейського Союзу, крім Великобританії та Ірландії, зобов’язалися увійти до Шенгенської зони, і всі, крім Румунії, Болгарії, Кіпру та Хорватії, вже зробили це.



Зелений колір: в’їзд до країн дозволено за наявності шенгенської візи, або встановлено безвізовий режим

Червоний колір: для в’їзду в країну потрібна віза

Тетяна ГРІШИНА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---