Волинянин у Берліні став свідком фанатичного єднання ультрас і ФК

Клуб «Уніон» у своєму сучасному вимірі утворився 1966 року під час реформи східнонімецького футболу. Найбільший успіх «залізних» – здобутий 1968 року Кубок НДР. Попри це, вболівальники до нестями люблять свій «Уніон». Про те, як уболівальники рятували свій клуб від банкрутства, пише Юрій Конкевич у своїй статті в газеті Волинські Новини № 38 від 20 жовтня 2016 року.

Якщо я бачив справжнє футбольне щастя, то це було на стадіоні берлінського «Уніона», що у передмісті німецької столиці. «Залізний союз», «червоно-білі», «залізні»... «Уніон» схожий на клуб, який часто поставав, наче Фенікс із попелу безгрошів’я, у нижчих німецьких лігах, - пише автор.

«НАМОЛЕНИЙ» СТАДІОН

Ідемо на матч «Уніона» із «Санкт Паулі». Стадіон «Ан дер Альтен Фьорстерей» («Біля старого лісництва») звели на початку минулого століття у південно-східній околиці Берліна, в районі Шьонефельд. Футбол тут завжди був пролетарською справою у тому сенсі, що і на початку 1900-х, і в НДРівську добу клуб задумували як предмет обожнювання робітників місцевої промислової індустрії. Навіть колористика стадіону витримана в стилі заводів і фабрик, яких багато у Шьонефельді – пісочні відтінки.

До стадіону від метро йдемо кілометр... лісом. Вузенька доріжка освітлюється ліхтарями, а до дерев прив’язані смітники. Домашня арена «Уніона» з кількох боків потопає в зелені, і її назва цілком відповідає історичним витокам – колись тут справді було лісництво.

«Старе лісництво» виявляється суто футбольною ареною, три з чотирьох трибун якого мають тільки стоячі місця. Тут уболівають, співаючи і танцюючи, а не плюючи насіння під ноги й на спину сусідам. Саме нелюбов фанатів «Уніона» до сидінь є однією із причин їхнього скептичного ставлення до можливого виходу своєї команди в першу Бундеслігу. «Це збільшить комерціалізацію стадіону і клубу, ціни на квитки, ми будемо змушені встановлювати спеціальні крісла-трансформери», – пояснює лідер фан-клубу «Уніона» Свен Мюллє.

Місця для вболівальників на стадіоні «Біля старого лісництва» – стоячі. Тут підтримують свою команду піснями, а не плюванням насіння

Нині ціна квитків коливається від 10 до 30 євро, але «Старе лісництво» традиційно, ще із НДР, має хорошу заповнюваність. На гру із аутсайдером першої Бундесліги, яким нині є «Санкт Паулі», був аншлаг – 22 тисячі вболівальників.

На грі «Уніона» з аутсайдером «Санкт Паулі» був аншлаг – 22 тисячі глядачів. І це в другій німецькій лізі

Нам дісталися місця на «найфанатськішій» трибуні. Вона поряд зі старим механічним табло, яке у морозну погоду замінює електронне. Із табло пов’язана ще одна цікава історія «Лісництва». Воно міститься на старій трибуні стадіону, умисно залишеній після реконструкцій. Під табло – тунелі, через які футболісти колись виходили на матчі.

Стіни старого тунелю стадіону закладають іменними фанатськими цеглинками

На їхніх стінах висять невеличкі таблички із вигравіюваними прізвищами. Клуб продає їх охочим фанатам за 75 євро. І клубу корисно, і вболівальнику приємно «вписатися» в історію своєї команди.

«Уніон» не змовкає ні на хвилину впродовж усього матчу.

...Співати фанатські пісні на славу «Уніона» «Лісництво» починає ще за півгодини до стартового свистка. Усі на ногах й оваціями зустрічають навіть вдалі удари чи фінти своїх улюбленців на передматчевій розминці.

Із тунелю на гру команди та судді виходять під гімн «Уніона», який звучить з динаміків та з вуст 22-тисячної аудиторії. Власне, голосова підтримка стадіону «не вимикається» усі 90 хвилин гри.

Матч закінчується перемогою «Уніона» 2:0, але публіка розходиться хіба через півгодини після фінального свистка. Переможці довго дякують кожній трибуні «Лісництва» за підтримку, причому суто під спів і хореографію фанатів, а до глядачів з лави підводяться і тренери, і масажисти...

У Німеччині також не обходиться без вогнів на стадіонах. І це попри шалений «масаж», який влаштовують сек’юриті на вході. Палять більше гостьові фани, адже господарі знають, що один фаєр може коштувати їхньому клубу 10 тисяч євро штрафу

САМІ СОБІ КЛУБ

Наступного дня після гри із «Санкт Паулі» знову їдемо до «Лісництва». Знайомлюся із «прес-шпрехером» «Уніона» Крістіаном Арбайтом. Уболіває за свою команду з 1986 року. Загалом, майже увесь менеджмент клубу – з колишніх фанатів. Неймовірна близькість ультрас та клубу стає особливо зрозумілою, коли бачиш, хто приходить підмітати сектори стадіону після гри. «Бачиш отого дідуся? – запитує Крістіан, показуючи на чоловіка, який орудує мітлою. – Йому 81 рік і він не може без «Уніона». Прибирає стадіон задарма, як волонтер».

Один із давніх фанатів «Уніона» Інго Петц розповідає про численні соціальні акції клубу.

– У 2003 році в нас був період, коли не могли виграти два місяці поспіль. Якраз перед зимовими святами, – каже Інго. – Напередодні Різдва на стадіоні зібралися кілька десятків фанатів. Перелізли через паркан, поспівали трохи, погомоніли... Через рік історія повторилася, але прийшло вже кілька сотень людей. Скандували наші «заряди», співали різдвяні гімни... Це було неформально, а останнім часом клуб підтримав ініціативу й організовує такі собі різдвяні зустрічі на стадіоні. Мусили навіть квитки продавати, бо охочих прийти у переддень свята на стадіон удвічі більше, ніж вміщує наше «лісництво».

Так само сталося і з літнім табором фанатів «Уніона». Спочатку до команди на літні збори, які зазвичай проводять у теплих краях, приходили одиниці, а цього року за столами із футболістами й тренерами сиділо приблизно чотириста (!) фанатів, які на той момент відпочивали в Іспанії.

СЕМИТИСЯЧНИЙ ДЕСАНТ

Частиною акцій клубу володіють уболівальники. Це сталося після продажу нових 500-єврових акцій, які випустили, аби забезпечити фінансування зведення центральної трибуни та адмінкорпусу стадіону «Біля старого лісництва».

Ще більше вболівальники стали у пригоді рідному клубу, коли 2008 року німецька федерація ФФУ зобов’язала третьоліговий на той момент «Уніон» перебудувати стадіон. Аби зекономити на робочій силі, три тисячі фанів стали волонтерами. Юристи, маклери, журналісти, банкіри, геодезисти носили цеглу, прибирали, фарбували, варили кашу, возили будматеріали... Через рік «Уніон» вийшов у другу лігу й отримав новий стадіон. Аби пошанувати волонтерів, клуб звів біля трибун імпровізований пам’ятник, на якому вигравіювано імена усіх добровольців-будівельників.

Пам’ятка, якою уславили три тисячі фанатів-волонтерів «Уніона», що допомагали своїй команді будувати стадіон.

– «Уніон» ніколи не був надто успішним клубом. Боргові ями, поразки й негаразди загартували його вболівальників. Коли часто страждаєш із командою, то більше цінуєш успіхи та відчуття ліктя, – каже на прощання Інго Пец.

І я йому вірю, бо на матч 1/8 фіналу Кубка Німеччини 26 жовт­ня проти «Боруссії» до Дортмунда їде сім тисяч фанатів «Уніона» чотирма потягами...

Юрій КОНКЕВИЧ

Фото автора

Берлін

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---