USD 39.75 40.10
  • USD 39.75 40.10
  • EUR 39.85 40.30
  • PLN 9.75 9.97

«Помилку містобудівельника плющем не прикриєш», - луцький архітектор

22 Лютого 2017 16:53
Виявляється, Луцьк ще у 80-х роках міг отримати перший підземний перехід і уникнути транспортної проблеми на проспекті Соборності. А ще в обласному центрі був один проект підземного переходу на місці, де за кілька років виникне чимала транспортна проблема. Та ці проекти успішно поховали…

Коли проектували луцький залізничний вокзал, керівництву Львівської залізниці не сподобалося, що він міг би перевершити вокзал у Львові. І архітектори ночами мусили шукати рішення.

Про невідомі сторінки історії міста, архітектуру та містобудування - розмова з луцьким архітектором Олександром Баланом, з чиїм ім’ям пов’язаний не один об’єкт в обласному центрі Волині. Дочитайте до кінця – буде цікаво.

Так склалося, що своє життя Олександр Григорович Балан пов’язав з архітектурою. Після школи, до служби в Збройних силах, півтора роки відпрацював в управлінні архітектури Володимира-Волинського. Свій трудовий шлях він почав креслярем, техніком-архітектором, аж до наймолодшого в Україні головного архітектора обласного центру. Головним архітектором міста він став у 27 років.
Серед проектів, які вдалося втілити в життя на цій посаді – облаштування пішохідної вулиці в Луцьку та дитяче містечко «Диво» у парку імені Лесі Українки. Після тривалої роботи в міській раді організував власну справу і тепер його знають та шанують як фахівця, авторство якого має не один об’єкт у місті. Приміром, проект реконструкції Луцького залізничного вокзалу, що розроблявся його архітектурною майстернею разом з архітектором Андрошем Бідзілею - отримав престижну міжнародну премію «Кришталева цегла» у Польщі, як кращий проект-реалізація громадської споруди у 2012 році.

Саме його фірма розробляла проекти реконструкції вулиць Лесі Українки, Лютеранська (до будинку скульптора Миколи Голованя), Кривий Вал та взялася за проект реконструкції вулиці Богдана Хмельницького.

У Казахстані є родич луцького дитячого містечка

Олександре Григоровичу, пам’ятаєте свої перші проекти, які вдалося втілити в життя?

Починав працювати у Володимирі-Волинському. Районна архітектура міста у ті часи регулювала індивідуальне будівництво у навколишніх селах. Тож першим проектом був приватний будинок. Тоді працівниками районної архітектури розроблялись місцеві «типові» проекти з яких забудовники вибирали собі до смаку.

У той же час я, випадково, взяв участь у відновленні герба Володимира-Волинського. У Ленінграді місцеве Геральдичне товариство готувало альбом з гербами історичних міст СССР. Запит про герб Володимира, як «несолідний» від приватної особи, «розписали» на мене, як на наймолодшого працівника. В музеї міста, а це були тоді дві кімнати в приміщенні міської бібліотеки, працював директором місцевий краєзнавець-ентузіаст, закоханий в древнє місто - Петро Заклекта. Разом із ним ми й підготували довідку, зробили фотокопію (ксероксів тоді не було), історичного герба Володимира-Волинського та відправили у Ленінград. І тільки тоді, коли вийшов друком каталог, виявилось, що на гербі міста зображена ікона. Не вписувалось це у радянські ідеологічні рамки. Пам’ятаєте «правильний» герб Луцька радянських часів з «зубчатим колесом»? Але каталог вже вийшов друком, і на гербі древнього Володимира так і залишилась ікона Св. Георгія. За тих часів – це було неймовірно круто!

А під час роботи в архітектурі Луцька вдалося реалізувати кілька проектів, які і сьогодні актуальні. У першу чергу це звичайно пішохідна вулиця Лесі Українки. До святкування 900-річчя Луцька ми мали запроектувати якісь неординарні об’єкти. Я ще будучи студентом проходив художню практику у Прибалтиці. Вільнюс, Каунас, Тракай, Таллінн – тоді це була «Європа в СССР». І саме Лайвіс алея в Каунасі стала взірцем для пішохідної вулиці у Луцьку. Вдалося переконати мера міста (ним був тоді Антон Кривицький) в креативності такої ідеї.
Разом із Юрієм Ольховим, підприємство якого в подальшому виконувало всі роботи, та мером, ми відвідали Каунас. Пропозиція була прийнята. Ну а далі, силами чотирьох архітекторів – Ярослава Матвіїва, Леоніда Герасимюка, який якраз закінчував інститут і був на практиці, Віктора Приходька (вже покійного), був розроблений проект пішохідної зони вулиці Радянської (нині вулиця Лесі Українки).

Цікава історія вийшла з дитячим містечком «Диво», який теж був однією з «родзинок» святкування 900-річчя міста. Після його будівництва, цей об’єкт відзначили в журналі «Архітектура СССР» і Ярослава Матвіїва разом зі мною, як авторів проекту запросив мер міста Кустанай. Нас відправили у відрядження в Казахстан. Ми за тиждень «прив’язали» там аналогічне луцькому дитяче містечко. Воно функціонує і зараз, так що «родич» луцького «Дива» є і у Казахстані. До речі, голову казкового лицаря у нашому містечку виконав скульптор Микола Головань.
Було найзеленіше місто - натомість маємо «Варшавський», «Буратіно»…

А ось коли ви приїхали до Луцька, яким було перше враження від обласного центру?

Враження? Гарне, чисте і дуже зелене місто. Луцьк тоді займав серед обласних центрів, напевне, 2 чи 3 місце в Україні по кількості зелених насаджень на 1 людину. Показник був більшим ніж 20 квадратних метрів на одного мешканця. Це було завдяки, безумовно, центральному парку, але й разом з тим і численним міським скверам, алеям, зеленим зонам. Саме в ті часи був закладений парк 900-річчя, щовесни висаджувались тисячі дерев в санітарно-захисних зонах навколо заводів.

До речі, один з наших останніх проектів - облаштування парку в районі вулиць Конякіна – Гордіюк - фактично формалізація однієї із санітарно-захисних зон Луцького шовкового комбінату в парк. Там такі дерева! Навіть ендеміки є!

До залізничного вокзалу тоді вела пішохідна алея обсаджена тополями - дуже гарна. Також було багато скверів, яких, на жаль, уже немає. Зараз, напевно, залишилось менше 6 квадратних метрів зелених насаджень на людину. Комфортний, зелений Луцьк, навіть маючи шикарний парк і унікальне географічне розташування (річка, центр міста примикає до лугів, полів) – втрачається.
До прикладу, вже є рішення сесії, яким таки дозволили будівництво на території парку. Будувати в парку не насмілились навіть у буремні 90-ті-2000-ні роки, коли у місті хаотично забудовувались будь-які умовно вільні ділянки - сквери, спортивні майданчики, прибудинкові території. Де можна було втулити багатоповерхівку – тулили, незважаючи, чи витримають міські мережі. Але навіть в ті часи не піднялася ні в кого рука почати капітальне будівництво у парковій зоні.

Це ж чи не єдина зелена зона, яка не зникла в місті і не зазнала «розрухи»…

Так, наприклад, березовий гайок навпроти автостанції вирубали і побудували ТЦ «Варшавський». Модераторами, до речі, там були ті ж люди, які хочуть закрити панораму Старого міста будинками на Ковельській, 17.

Тепер вже ведеться мова про будівництво в районі іподрому і там буде «щось», поки невідоме. А що? Думаю, там трішки розширять зоопарк, а потім, можливо, там раптом виникне капітальне будівництво, бо апетити «інвесторів» не зменшаться.

Був сквер біля прокуратури – тепер там «Буратіно». «Бандера сквер» - це залишки минулої краси. Біля магазину «Мисливець» - візовий центр. У дубовому гаю на ЛПЗ, тільки за моєї пам’яті, 3-4 рази намагалися встановити магазинчик. У сквері на Дубнівській – церква.

І так Луцьк втрачає своє обличчя. Було найзеленіше місто - натомість маємо «Варшавський», «Буратіно»…

Автора першого пішохідного переходу обізвали «ідіотом»

Повернімось, все-таки, до будівництва на Глушець. Там є ще один нюанс, крім забудови в зеленій зоні…

Так, будівництво розпочинається там, де відповідно до Генерального плану міста має бути транспортна розв’язка. Уже сьогодні, якщо спробувати виїхати з вулиці Глушець наліво (від мосту на Рованці), у водіїв виникають певні складнощі. Але там сьогодні ще немає великої кількості машин. До слова, на цій вулиці планується хороший мікрорайон в районі «Тещиного язика». Коли побудується цей комплекс і дев’ятиповерхівки на Глушець, в районі мосту на Рованці виникне транспортна проблема, яку «розрулити» нормально буде дуже складно. Адже там не буде місця, щоб зробити порядну розв’язку. Тобто своїми сьогоднішніми діями ми створюємо завтрашні серйозні інфраструктурні проблеми міста.

Я розкажу одну історію, яка трапилася в місті у середині 80-х років, щоб пояснити, як подібні рішення, через роки, впливають на ситуацію. У той час в районі проспекту Соборності майже не було забудови. Там, де зараз «Там-Там», стояли літаки, а з іншого боку були городи, засіяні маком.

Тоді у Луцьку працював архітектор Троцюк Віталій Кирилович – головний архітектор інституту Діпроспецавтотранс. На той час це була потужна проектна організація, яка займалася містобудуванням, транспортом, дорогами. Мером міста в ті роки був Литвиненко Костянтин Васильович, колишній вчитель.

Так-от, Віталій Кирилович запропонував на тому місці, де зараз міст, облаштувати повноцінну транспортну розв’язку. Він розробив її грамотно, і вона б працювала так, що в цій зоні взагалі не потрібен був би світлофор. У вздовж залізничної колії мала бути ще одна дорога. Запропонований був цілий транспортний вузол з розрахунку майбутніх змін у міській забудові. Крім того, Троцюк прив’язав автовокзал навпроти залізничного вокзалу, з’єднавши їх надземним переходом. А під проспектом Соборності, під насипом, в районі сьогоднішнього Там-Таму, запропонував покласти 3-метрову в діаметрі бетонну трубу і, «затампувати» її з двох боків бетоном, щоб потім, після забудови території, відкрити і створити підземний перехід, про який зараз так багато говорять.

Але ж уявіть собі: 1985 рік. Автомобілів на дорогах мало. Там літаки, а там – мак. Віталія Кириловича за цей проект висміяли, називали його фантазером і марнотратцем. Архітектор міста тоді В. Пересадько, який підтримав Литвиненка і Славік Матвіїв,цей же проект «на коліні» перемалював, половину розв’язки ліквідував. Додаткові смуги руху вздовж залізниці ліквідували. Тепер на тій пропонованій дорозі стоять кіоски ринку, автостанцію взагалі пересунули у випадкове місце. А там мав бути потужний транспортний вузол і це була розумна, перспективна ідея.
А за підземний перехід «в нікуди» архітектора мер назвав «ідіотом». А тепер, що ми маємо на цій ділянці? Розумієте, ця історія ілюструє суть проблеми і ціну помилок. Для людей необізнаних з містобудуванням, відтерміновані наслідки дій – це річ ефемерна, неявна. Адже треба прораховувати наслідки проектних рішень хоча б на 20 років вперед. А це дуже не просто. Професіонал-архітектор, ще у середині 80-х років минулого століття передбачав великі транспортні потоки на проспекті Соборності. Марно. Як результат - там і досі немає переходу, чимало людей в цій зоні постраждало і загинуло. І всі ці травми та смерті - на совісті тієї людини, яка не дозволила у 80-х роках реалізувати нормальний транспортний вузол і зробити перехід.
І це ж ще не пік проблеми цього району, далі буде! Біля автостанції сьогодні будується величезний молитовний будинок. Туди будуть з’їжджатися прихожани. А це сотні автомобілів. Де вони паркуватимуться? Там уже з транспортом і так величезні проблеми через розташування ринку і численних напівпорожніх торгових центрів. Усе це – відголосок помилки 1985 року.
Але в місті є ще одна скандальна забудова – на Ковельській.

А за Ковельську, 17 взагалі говорити не хочу. Це – абсурдна антилуцька ідея. Її реалізація призведе до знищення історичного вигляду Старого міста, спотворення панорами Луцька, втрати частини зеленої зони, лугопарку. Це, як на мене, неприпустимо! Невелика ділянка, частина заливних лугів, була продана ще за Шиби (Богдан Шиба – колишній Луцький міський голова – ред.), з метою наповнення бюджету міста. Свого часу там пропонували торговий центр, але одноповерховий, висотою до 7 метрів, і це практично не впливало на панораму міста. Такі були прийняті умови торгів, була розроблена проектна пропозиція, з нею погодились, але як з «малим злом».

Але те, що пропонується зараз… Спілка архітекторів тричі майже одноголосно відхиляла різні варіанти цього проекту, і це при тому, що архітекторам дуже складно домовитися - одностайність рішень цьому середовищу не притаманна. Натомість інвестори у відповідь оголошують конкурс: «Давайте подивимося, що там можна зробити». Але в умовах конкурсу вже прописано 30 тисяч квадратних метрів житла та висотний торгівельний центр. Це лукавство, бо питання з площини «будувати-не будувати» переводять в площину «будувати це, чи будувати інше». І конкурс оголошується, не дивлячись на те, що опорний план міста ще тільки розробляється, попри рекомендації спілки архітекторів не робити цих дій до затвердження опорного плану.

Стратегія розвитку міста повинна визначати основні проблеми та систематизувати виклики

До речі, про історико-архітектурний опорний план. Ви знайомі вже з цим документом?

Так, знайомий. Він, на мій погляд, ще дуже «сирий». Там навіть немає меж існуючого історико-культурного заповідника - вони замінені ефемерними охоронними зонами пам’яток.

Маю підозру, що зроблено це умисно. Тому на обговоренні цього документу архітектори, майже одностайно, висловили свої зауваження з цього питання. Бо так, як запропоновано, – неправильно. Заповідник повинен бути в своїх межах. Він є? Функціонує? Де, в яких межах? Без меж? Абсурд! Постанову Кабінету міністрів про організацію Луцького історико-культурного заповідника ніхто не відміняв. Тому опорний план міста має бути доопрацьований.
Власне, все це робиться під виглядом благих намірів, адже на території заповідника багато приватних будинків, які потребують добудови, перебудови. У Каунасі, в зоні історичної забудови, цю проблему вирішили так: є межа заповідника, є пам’ятки історії і є будинки, які можна перебудувати чи добудувати, але на них має бути відповідна фахова проектна документація, складена за спеціальними вимогами. Дуже часто - на конкурсній основі.
В багатьох містах є подібні об’єкти, як наш заповідник, але вони живуть, історичне архітектурне середовище залишилося і не знищується. В такі міста їдуть туристи і від туристів ці міста мають більше прибутку, ніж ми від промислових підприємств.

Чи буде коригуватися опорний план? Я не впевнений, чи буде він коригуватися в тій мірі, як хочуть спеціалісти, що фахово бачать його сучасні недосконалості. Бо для пересічних мешканців Луцька опорний план – не до кінця зрозумілий малюнок. Нецікавий. Неактуальний. Та цей документ несе за собою дозвіл на певні дії. Це містобудівний документ, а містобудівельні помилки відтерміновані в часі. Вони «вилазять» через 10-20 років, коли причини цих помилок неможливо легко змінити і навіть пов’язати помилку з тим, хто її зробив.

У місті зараз розробляється ще один важливий документ - Стратегічний план розвитку Луцька. Це теж програма розвитку міста. А ви з ним знайомі?

Так, знаю, що тривають роботи з розробки стратегії міста. Там сформована робоча група, розумні люди думають над нашим майбутнім, провели опитування, проводять роботи, консультації. Єдина, на мою думку, проблема - в цій групі немає жодного архітектора-містобудівельника. Адже у Луцьку є чудові спеціалісти, наприклад, Яким Сеник, Василь Дузь-Крятченко, які, на мою думку, могли б окреслити багато проблем міста, на яких необхідно зосередитись.

І я впевнений, що розробники не відштовхуються від того, що в місті є Генеральний план (хоч і застарілий). Там, в Генплані, є пояснювальна записка. І саме вона великою мірою є планом розвитку міста, яка, безумовно, має бути використана при розробці стратегії.

Стратегія розвитку міста, на мою думку, має бути суто практичним документом. Вона повинна визначати основні проблеми, що стоять перед містом, та можуть виникнути в короткотерміновій перспективі. Систематизувати виклики, перед якими скоро стане громада, дати практичні рекомендації з вирішення цих проблем, або хоча б напрямки ведення робіт з їх вирішення.

І які ж виклики чекають на місто?

На це питання мають дати відповідь люди, які пишуть стратегію. З точки зору містобудування, деякі з факторів, що мають бути враховані, і вже стають відчутними, - це відсутність комплексної забудови міста і недостатнє забезпечення житлових районів інфраструктурними об’єктами.

Ось, до прикладу, на Набережній ПАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» будує житловий район, а поряд, на другому боці річки, компанія «Альфа-Інвест» розбирає будівлю заводу і теж будуватиме великий житловий комплекс. Так, цей новий житловий район буде класний, з панорамами на річку Стир, з розвиненою зеленою зоною. Передбачений пішохідний місток і хороша рекреаційна зона біля річки, набережна. Це, до слова, прощальний жест Антона Кривицького. Він дуже хотів там щось таке облаштувати - створити такий собі благоустроєний лугопарк. Ми, за час моєї роботи в архітектурі, рази три планували набережний парк і намагалися там щось зробити. І він тепер таки буде зроблений, і це чудово.
Але гірше інше: там будуватиметься хоч одна нова школа? Передбачається добудова школи №3, чи №1? Дитячий садок там хоч один передбачений? Чи хоч якась інфраструктура, крім житла? І так будуються більшість нових житлових районів.

Так, супермаркету «Наш край» пощастило, там клієнтів буде багато. Але в загальному через років 5 місто матиме проблеми з перевантаженими ДНЗ і влада вирішуватиме, куди дівати школярів, яку школу добудовувати, де будувати дитсадок і за які кошти. Бо зараз будуються лише комерційні об’єкти. Про інфраструктуру, про мережі ніхто надто не турбується. Проблема з цим виникне потім. А такі речі мають робитися зразу, комплексно.

У нас будується зараз майже стільки житла, як у 85-90 роках. Але тоді, при всій моїй нелюбові до радянської влади, в рік будували один дитячий садок, і раз в два роки - школу. На сьогоднішній день Луцьк за темпами будівництва - другий в Україні. А в нас школу №27 добудовують вже скільки часу? Силами міста, області, депутатів. І кінця цьому будівництву ще не видно.

Тому саме повернення до комплексної забудови міста, на мою думку, має бути одним із перших пунктів стратегії розвитку міста. Дуже важливе - збалансування будівництва житла та обслуговуючої інфраструктури. Коли про це говорять архітектори, їх не чують. Вони ж, (розробники стратегії – ред.) зробили акцент на опитування громадської думки. Напевне, важливо, що скаже про Луцьк та його перспективи дядя Жора і тьотя Катя. Так, громадську думку треба вивчати, вона важлива для депутатів, але вона ні найменшою мірою не впливає на закони розвитку населеного пункту.

І є ще важливий момент - в Україні почалась реформа, пов’язана з об’єднанням територіальних громад, на черзі адміністративна реформа. Думаю, за 2-3 роки почнеться перетягування канатів між областями, бо серед міст регіону обиратимуть новий обласний центр. Областей стане менше. Аналогічний процес, до речі, дуже боляче проходив у Польщі, там були протести і демонстрації. Досі є незадоволені результатом.

У цьому плані в стратегії, що розробляється, для влади мають бути визначені основні фактори, які вплинуть на рейтинг Луцька під час порівняння міст кандидатів, та дозволять нам позмагатись за лідерство в регіоні. За якими критеріями будуть оцінювати міста: транспорт, зв’язок чи щось інше? Що можна зробити, щоб покращити рейтинг? Треба поставити мету, знайти засоби, передбачити фінансування, підготувати хоча б орієнтовний календарний план, щоб до того моменту, коли в рамках адміністративної реформи обиратимуть найоптимальніший варіант, мати результат. Прогнозований. А не розводити руками і не спиратись на емоції. Тільки за таких умов стратегія розвитку міста буде практичним документом для лучан.

«Непорядок! У Львові три куполи і у Луцьку теж!»

Ви часто вживаєте термін «містобудування». Але чим містобудування відрізняється від архітектури?

Архітектори створюють об’єкти, комплекси. Містобудівельники формують середовище. Тому навіть дрібні містобудівельні помилки можуть серйозно впливати на загальний стан системи сучасного міста.

Я поясню на простому прикладі: ось є в центрі будинок на розі вулиць Словацького та Шевченка - «Шоу Базилік». На тому місці колись був гарний старий аварійний будинок, який знесли. Збудували не гірший. Думаю, навіть архітектурно більш цікавий. Він, (цей будинок), за кілька років може стати пам’яткою архітектури місцевого значення.
Але, з містобудівельної з точки зору, ця споруда вписана в структуру міста абсолютно безграмотно. І це помилка не тільки архітектора - проектувальника будинку (хоча є і його вклад), а в першу чергу головного архітектора міста, який мав правильно написати містобудівні умови і обмеження, що задавали проектувальнику параметри споруди, лінію забудови тощо. Цей будинок висунули на тротуар, замість того, щоб відступити хоча б на 1,5-2 метри від дороги.

Так, у цьому випадку замовник втратив би декілька квадратних метрів площі споруди. Але з часом, якщо говорити про розбудову Набережної, в цей житловий район треба буде пускати громадський транспорт, ті ж тролейбуси. Та як? Тролейбус туди вже не пройде. Так ця маленька містобудівельна помилка з визначенням «червоних ліній» привела до великих проблем в організації транспортної схеми цього району.
Є такий вислів: помилку архітектора можна прикрити плющем, а помилку лікаря можна прикрити тільки землею. Так-от, помилку містобудівельника плющем не прикриєш…

А чи є ще в місті такі містобудівельні помилки, які от-от дадуть про себе знати?

Говорити про чиїсь містобудівельні помилки мені буде не зовсім коректно. А про деякі проблеми, які можуть виникнути у Луцьку незабаром - сказати можна.

Зараз значно ускладнюється ситуація на транспортній розв’язці біля «Променя». Коли навпроти кіноконцертного залу закінчать будувати комплекс «Яровиця», в цьому районі значно збільшиться кількість людей та автомобілів. Додайте до цього також новий, реконструйований «Промінь», з його відвідувачами. Цей транспортний вузол і так надскладний - розв’язка з п’яти напрямків! Ви ще додайте сюди пішоходів, кількість яких значно збільшиться з введенням в експлуатацію вказаних об’єктів, і отримаєте серйозні проблеми.

Ще у 80-их роках минулого століття, при порівняно незначних транспортних потоках, цей вузол був визначений архітекторами, як один із найскладніших у Луцьку. Проводилось кілька конкурсів з розв’язання проблеми. Один із них виграв архітектор Юрій Шевчук. Власне, він підійшов до цього перехрестя, як до інфраструктурного об’єкту загальноміського значення - з підземним переходом, з виносом інженерних комунікацій та реконструкцією розв’язки.

При проектуванні житлового комплексу та реконструкції кіноконцертного залу на цьому майданчику ці фактори – транзит, люди … не врахувались взагалі. При видачі містобудівних умов і обмежень на «Яровицю» і «Промінь» доцільно було б передбачити паралельне проектування транспортної розв’язки та підземного переходу. Проект розв’язки з переходом визначив би його межі, перспективи переносу інженерних мереж, орієнтовну вартість цих робіт, та дав би можливість спробувати передбачити поетапну реалізацію вирішення проблеми.

Натомість в нас передбачається підземний перехід там, де він абсолютно не потрібен – в центрі. Підземний перехід в цьому районі транспортну схему не покращить. А ось біля «Променю» він потрібен, як і біля «Там-Таму».

До речі, про архітектуру, чи готове наше місто до нестандартного будівництва, до архітектурних експериментів? До прикладу, в січні цього року в Гамбурзі відкрили довгобуд – філармонію. Так, її будували 10 років. Витратили на неї шалену суму грошей. Але результат вартий того. Чи може з’явитися подібний об’єкт в Луцьку з точки зору архітектури, а не вартості? Чи місто приречене на стандартні «коробки»?

У нас архітектор для реалізації свого проекту мусить мати спонсора. Проектували ми першу пішохідну вулицю – був Кривицький, який хотів це зробити. Спонсор повинен вірити архітектору, а архітектор, своєю чергою, має бути фахівцем. На будівництво філармонії у Гамбурзі були необмежені кошти та абсолютна довіра до проектувальників. І коли філармонію вже збудували, про гроші ніхто не згадує. Результат - дорожчий!

В нас, на жаль, таке майже неможливо. У нас, дуже часто між архітектором та замовником йде боротьба за квадратні метри, за економічну ефективність. Чому виріс такий «Базилік»? Бо замовник вимагав максимум витиснути площі з ділянки, адже це додаткові гроші за оренду приміщень.. У цьому випадку, архітектор був талановитий – він хоча б об’єм будинку пристойно зробив.

І у нас так майже кожен об’єкт, який будується в Луцьку, «видавлюється» і оптимізується по максимуму. Тут вже не до архітектури. До прикладу, будинки, які зараз в місті будують, часто мають 10-11 поверхів. Але ліфт їде лише до 9 поверху, а далі люди йдіть пішки, а це серйозне порушення будівельних норм. Чому? Бо згідно ДБН, якщо в будинку більше дев’яти поверхів, то має бути 2 ліфти. Натомість забудовник не збирається витрачати гроші і цінні квадратні метри на облаштування 2-го ліфта: надбудовують 2 поверхи під маркою дев’ятиповерхівки, а на «додаткові» поверхи жильці йдуть пішки.

А якщо порахувати, скільки забудовник має з цих добудованих поверхів? Як казав один мій знайомий, коментуючи «Еліта-центри» в Києві, де компанії піднімали 1,5-2 мільйони доларів, на одному будинку, з «повітря»: «Немає такого злочину, якого не можна зробити за ці гроші». Тому таке своєрідне трактування ДБН – процвітає. На жаль, і в Луцьку також.

Та й ставлення до людей творчої професії у нас специфічне. Згадую ситуацію, що виникла при проектуванні залізничного вокзалу у Луцьку. Вокзал проектувався нами за архітектурною концепцією Андроша Бідзілі, що вів його, як головний архітектор проекту. Після закінчення першого етапу проектування до Луцька приїхав начальник Львівської залізниці добродій Піх (Богдан Піх - на той момент начальник Львівської залізниці, звільнений у січні 2016 року - ред.). Приїхав на «царському поїзді» - з кабінетом, рестораном, челяддю… Музика, хліб-сіль, дівчата у вишиванках. Шоу.
І ось представляємо ми проект вокзалу «на публіку». Піх подивився, взяв ручку і зі словами: «Непорядок! У Львові три куполи і у Луцьку теж!» - закреслив два з трьох куполів луцького вокзалу. Після цього підписав наказ розпочинати роботи з реконструкції.

Для нас це був шок! Ні я, ні Андрош не встигли рота відкрити, як наші обласні та міські керівники твердо заявили: «Ми все поправимо!». Поправили. Витягнув цей проект – архітектор Андрій Хлистюк (працівник нашої фірми), терміново, ночами, надзусиллями. Адже 80% роботи - архітектура, конструктиви даху було викинуто в смітник за забаганкою чиновника.
І ще один приклад - спогад з цієї ж серії. За результатом будівництва вокзалу наша проектна організація перемогла на міжнародному архітектурному конкурсі «Кришталева цегла». Вручення нагороди проходило в Польщі. Ні я, ні Бідзіля в Польщу не поїхали. Візи, час… Отримував нагороду заступник Луцького міського голови Василь Байцим. Диплом переможця конкурсу нам десь за місяць потому тихенько передав головний архітектор області, а «Кришталева цегла» зараз прикрашає кабінет якогось чиновника, або стоїть в його серванті між кришталевих келихів та порцелянових слоників.

Старе місто повинно функціонувати. Там повинні бути люди, рух та життя

Ви бачите чимало проблем у місті. А яким би хотіли б Луцьк бачити в майбутньому?

Хотілося б бачити Луцьк комфортним, зеленим, привітним містом, містом для людей, а не автомобілів, з розвиненими пішохідними зонами, з автостоянками. Якщо брати за приклад Барселону (це, сьогодні звісно, фантазії для України), то у них теж можна поставити машину в центрі міста, але ціна там 50 євро за годину. Тому половина «білих комірців» там їздить на мотоциклах, а автомобілі залишають на багатьох підземних стоянках. Вулиці зручні для велосипедистів. Тому комфортне місто треба починати будувати з транспортної схеми, підземних стоянок, багатоповерхових гаражів.

Хотілось би змінити підходи, ставлення до історичного Луцька. Он у Стамбулі вирішили знести три 30-поверхові будинки, бо вони ламають перспективу історичного міста і псують панораму Софійського собору (зараз-мечеть). А тим часом у нас обговорюють, щоб цю красу (показує на панно з панорамою старого міста – ред.) закрити.
Справжній Луцьк невеликий – від Старого міста до вулиці Богдана Хмельницького, Лесі Українки, Театральної площі до Меморіалу, а далі – це просто містечко. 40-й чи 33, Луцьк, Суми, чи Чернігів – спальні райони цих міст не надто відрізняються.
І ось саме Старий Луцьк зараз ставлять на межу знищення.

До речі, про «Старий Луцьк», останні кілька років усі міркують, як сюди покликати туристів. А у вас є власний варіант вирішення цього питання?

Я не фахівець в галузі туризму. Але туризм, на мою думку, це в першу чергу - комфорт, безпека, враження. Готелі, система громадських вбиралень, цікаві об’єкти, театри, музеї мають доповнювати історичні споруди. Має бути комплекс, орієнтований на створення у гостей міста святкового настрою.

Луцьк – місто, порівняно, дуже дешеве. Коли приїжджають до мене гості з Києва чи Дніпра, і бачать рахунок з доволі непоганих ресторанів - вони сміються, бо в них все втричі дорожче. І це туристичний плюс. Але такі заклади мають бути в Старому місті. Натомість, там єдиний дорогезний ресторан…
Власне, так звані «гастрономічні тури» - теж є одною з цікавинок туристичного бізнесу на Закарпатті. Я проти перетворення туризму на тур по «кабаках» - у всьому має бути міра. Але кав’ярні, заклади харчування (цікаві заклади - зверніть увагу на львівську «Криївку» чи «Копальню Кави» у Львові - це вже туристичні об’єкти) - мусять бути. Їх має бути багато. А в нас натомість навіть існуючі приміщення, наприклад, заклад у будинку Лесі Українки з шикарними інтер’єрами, меблями - стильний, цікавий - стоїть пусткою. Є багато форматів використання такого залу - от наприклад формат майстерні шоколаду, доповнити живою музикою - це вже б була туристична родзинка, але приміщення припадає пилом.
Існуючий центр має бути комфортним. Гарне мощення вулиць, освітлення, зелень, лавочки… Це нарешті почалось робитись. Побудована доріжка навколо замку. З’явились два сквери в старому місті. Але цього мало, має бути комплексна програма: благоустрій, заклади харчування, стоянки. Туризм - це інформація, шоу, свято, враження. І забезпеченням цього свята мають займатись спеціалісти, а їх у нас, на жаль, обмаль.
Одна з ідей в цій галузі виникла у нас під час проектування вулиці, що веде до будинку луцького скульптора Миколи Голованя, адже луцький «Будинок з химерами» - один із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів. Закінчується ця вулиця на березі річки Стир, де ми облаштували невеликий майданчик з автостоянкою. Тоді ж виникла думка розмістити там ресторан на воді: задекорувати річкову баржу під колісний пароплав, зробивши там рибний ресторан, адже у цьому випадку земельні питання для розміщення об’єкту - неактуальні. Каналізаційний колектор та водопровід в цьому районі дають можливість підключити такий об’єкт до мереж на березі. Але ця ідея поки що не знайшла інвестора, хоча розмови з начальником відділу туризму Луцької міської ради на цю тему нами велися.

Заповідник, Старе місто - повинні функціонувати. Там повинні бути люди, рух та життя. Туди треба «заманювати» підприємців – преференціями, спрощенням оформлення документів, можливо навіть наданням безвідсоткових кредитів на початок бізнесу, оголосивши конкурс бізнес-ідей та бізнес-планів. Тоді вкладення в благоустрій, ремонт фасадів, освітлення – будуть мати сенс. Інакше все залишиться, як зараз: Замкова площа, стоянка для ринку і двоє сумних, втомлених туристів, які шукають лавку і тінь, де б відпочити від «прогулянок».

А які ще ідеї, цінні для міста, маєте в запасі?

Близько двох років тому, зважаючи на ситуацію в Україні, ми зробили на громадських засадах проектну пропозицію добудови реабілітаційного центру до госпіталю ветеранів війни. Допомагали нам його розробляти поляки, представники фірми, яка займається медичним обладнанням. Цей центр запроектований з сендвіч-панелей. З архітектурної точки зору він максимально функціональний, дешевий та простий в будівництві. Планування відповідає специфіці роботи реабілітаційного центру. Композиційне ядро центру - зелена зона під скляним куполом, максимально зорієнтована на психологічну реабілітацію.

Наші польські колеги розробили медичні протоколи, технологічну схему, підібрали спеціальне обладнання. За нашим проханням делегація з госпіталю інвалідів відвідала та ознайомилась з досвідом реабілітації у Польщі у місті Наленчув, у клініках, що обслуговує ця фірма. Що цікаво, поляки на той час готові були вкласти до 90% вартості в фінансування цього проекту, за програмою транскордонної співпраці. Потрібна була лише проектна документація, яка пройшла експертизу.

Частину цієї роботи ми вже зробили. Полякам це цікаво, бо якщо їх фірма поставить обладнання, то гроші залишаться в Польщі, але ж устаткування то буде в нас. Але проект ось уже 2 роки пилюкою припадає, і, знаєте, перед поляками мені соромно, коли вони телефонують і запитують: «Як справи? Що далі? Є рух?». А я не маю що відповісти.

Цей проект ми робили на ентузіазмі, а не тому, що нам нічим зайнятися, роботи в нас достатньо. Хотілося б хоч якось допомогти нашим захисникам, що у боротьбі за нашу свободу втратили здоров’я.

Як рухаються справи?

Ніяк наразі. На проектну пропозицію подивились в облдержадміністрації, в управлінні охорони здоров’я. Попросили нас зробити демонстраційні матеріали на трьох мовах (українській, польській та англійській), що ми і зробили. Далі більш важливі справи відволікли увагу наших можновладців від реабілітаційного центру для воїнів АТО.

Хіба що зараз проектом зацікавились у обласній раді, можливо через депутатський корпус вдасться донести цю ідею до нашої влади…

До слова, які головні досягнення Вашої архітектурної майстерні? Над чим зараз працюєте?

Творча архітектурна майстерня «Балан та Стельмащук» за десяток років роботи – має гарний багаж проектів. Ми розробили досить багато містобудівної документації: біля десятка схем планування сільських рад з населеними пунктами, що зараз розбудовуються, згідно розроблених нами схем; проводиться коригування старих (що втратили перспективу та доцільність) генеральних планів населених пунктів.

Також хочу відзначити, що ми розпочали розробку генерального плану села Прилуцьке. Фактично, там вимальовується місто-супутник Луцька: більша частина вільних земель планується під садибну забудову, врахована також можливість будівництва багатоповерхової забудови (до 4-ох поверхів). Ну і звичайно закладається вся інфраструктура: школи, дитячі садки, торгівельні центри, комерційні об’єкти.

Наше підприємство займається також і архітектурним об’ємним проектуванням. Зокрема, ми запроектували школи, дитячі садочки, комерційні об’єкти, рекреаційні заклади. Маючи у своєму штаті професійних інженерів, ми останні декілька років масово запроваджуємо у інженерних рішеннях наших об’єктів, використання альтернативних джерел енергії - «сонячні батереї», геліоколектори, теплові насоси. Адже вважаємо, що перевести об’єкт з газу на тверде паливо - це також альтернатива та і вона не до кінця використовується. На кожному об’єкті має бути проведений цілий комплекс енергоощадних та енергоефективних заходів з використанням сучасних світових технологій.

Розмовляла Юлія МАЛЄЄВА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 23
дідо Показати IP 22 Лютого 2017 17:30
Головною проблемою, яка є в корені всіх проблем міста , є те ,що земля не є товаром. Інвестор не може вільно купити землю навколо міста та забудувати, тому ліпить горбатого на кожному вільному квадраті в самому місті. Давно пора відмінити мораторій на продаж землі та зміни призначення.
Махно до дідо Показати IP 23 Лютого 2017 06:05
Дідо ви тормоз земля є власністю всіх мешканців Луцька. Згідно конституції. І навіть як документи на будинок будуть в якоїсь фірми все рівно земля під будинком залишається у власності громади.
Олесь Показати IP 22 Лютого 2017 17:34
Фахово. Цікаво. Думаю міг би він більше "приколів" про наших можновладців розповісти.
Торі Показати IP 22 Лютого 2017 17:51
Гарна стаття
AC Показати IP 22 Лютого 2017 18:14
я думав адекватні люди перевелесь Нічого страшного наступні покоління цю проблему бульдозером вирівняють
Анонім Показати IP 22 Лютого 2017 19:55
Стаття супер! Багато цікавого про Луцьк.
12345 Показати IP 22 Лютого 2017 20:18
Байцим-дрібний злодюга. Полохливий! З пістолетом! Самозакоханий. І пістолет, з яким на роботу ходив, в туалеті міськради забув- ото був шухер! Тому- не дивує мене це. Але я б у суд подав. Або в пику! А тут - інтелигенти. Втерлись.
51 омбр(розформ) Показати IP 22 Лютого 2017 21:09
Архітектор Вербицький більше 110 років тому без компютера і планшета у Ковелі зпроектував вокзал,який входив у 6 найкращих вокзалів імперії.Як у 20 році прийшли поляки то вони вокзал називали *залізничний дворець* А ви там пінопласта наклеїли і вважаєте ПОДВИГОМ чи Оскаром.
Житель до 51 омбр(розформ) Показати IP 23 Лютого 2017 01:39
Звас такий знавець польскої мови як і балярина. Те що ви перекладаєте Dworzec kolejowy як "дворець" перекладається насамому ділі як залізничний ВОКЗАЛ, Так що не пишіть дурниць і не вводьте людей в оману. Поважайте чужу мову.
Містобудівникам!!! Показати IP 22 Лютого 2017 22:25
Будинок в центрі де Базилік є шикарним тільки стоїть майже на дорозі. Невже не було видно це ще на етапі проекту? Ще залишився один будиночок між Базиліком і судом розібрати. А чи вистачить розуму на місці того будинку розширити вулицю Шевченка? Невже так важко думати наперед років на 15-20?
Циля до Містобудівникам!!! Показати IP 23 Лютого 2017 06:37
Та Думать вааще таки трудно. Чіновніки. Такі не. Не умеют. Перспектива срубить бабла - тоже думаєтся. А єтот музчина хорошо показал как думать нада. Тілько хтож Єго таки паслухает из депутатов ? Ум не в честі
Знаючий до Містобудівникам!!! Показати IP 23 Лютого 2017 08:33
Думати взагалі важко. Робити прогнози на десятиліття- мистецтво.
Лучанин Показати IP 23 Лютого 2017 08:04
Однозначно підземний перехід найнеобхідніший сьогодні біля Порт-сіті та біля Променя... Біля Променя тім взагалі потрібно цілий комплекс переходів проектувати... бо 'Яровиця' там справ ще наробить...
Будівельник Показати IP 23 Лютого 2017 08:36
Стаття фахова,але для повної картини я б ще написав як підприємство Балана «Глорія» житло для лучан будувала
Довідка до Будівельник Показати IP 23 Лютого 2017 10:11
Підприємство "Глорія імпекс"- засновники- панове Рубчеви..- нащадки першого секретаря Володимир Волинського міському партії ( кпрс). Аферисти. Підігнали назву фірми як клон проектної фірми О .Балана " Глорі Плюс". Яка НІКОЛИ не будувала житла. А ви купились. Кагебісти. Одне слово.
штукатур Показати IP 23 Лютого 2017 09:08
Олександре Григоровичу, існує заїжджена до дірок фраза про те, що «історія не любить умовного способу» (на язикє це звучить «історія нє любіт сослагатєльного наклонєнія типу «якби…, то…, якби в Наполеона не було нежиті, то він би виграв Бородинську битву). Чи не тому у мене вистачило терпіння дочитати лише до другого фото? Текст довгий, скучний, банальний Такий матеріал не читабельний. Він втомлює вже на другій хвилині. Крім усього, тут за кожним реченням чи словом прихована самореклама: немає в світі розумнішого архітектора, аніж Його Величність Олександр Балан. На що відповім: відвідувачі сайтів - здебільшого молодь, яка знає місто майже таким, яким воно сьогодні є. Тому вважаю, що їй не цікаво. А те, чого не зробили 50-40-30 років назад, вже не повернеш. Те, що тут сказане, сказане вже давно і багато разів, пережоване і виплюнуте, бо мешкаю в Луцьку після закінчення університету вже 46 рочків. А якщо лекція про містобудування і архітектуру, то можна виступити в науковому журналі чи на власному ресурсі. Це – як на мене. Чи я не правий?
Людмила до штукатур Показати IP 23 Лютого 2017 18:58
Відразу видно, що статтю ви не читали, бо вона цікава. А от ваш коментар пихатий, зарозумілий і просякнутий чорною заздрістю.
До жителя Показати IP 23 Лютого 2017 10:03
Зауваження за польську приймається ,а що решта не правильно гасподин архитектор.
Ольга Показати IP 23 Лютого 2017 10:41
Так собі осмислюю повномасштабність оцінки міського середовища, викладену у публікації, і маю честь зазначити, що майже усі аспекти законодавчих актів України мають місце у доступному формулюванні вищевикладеної інформації. Це і Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища», бо саме з нього починається будь-яка діяльність в т.ч. і містобудівна... і «Про основи містобудування», «Про планування та забудову територій», «Про охорону культурної спадщини», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд», містобудівні норми (ДБН 360-92**), Державні санітарні норми і правила планування та забудови населених пунктів, Земельний, Лісовий, Водний кодекс... Шкодую лише, що на сьогодні такого рівня публікацій в ЗМІ, як і суб’єктів, котрі вільно володіють базовим рівнем знань у складній системі моделювання життєдіяльності містобудівного організму така кількість, як сонячного проміння у сутінках...
Ользі Показати IP 23 Лютого 2017 12:27
Так зарозумно написано... Що хотіла сказати "Ольга"? Чи розуміє написане вона сама? Усе геніальне - просте, а тут сам чорт не розбере.
Людмила до Ользі Показати IP 23 Лютого 2017 18:56
Нормально написано. Та й на геніальність людина не претендує.
Лучани Показати IP 23 Лютого 2017 19:05
(ХА-ХА) Даний персонаж сам собі суперечить! Усю статтю лобіює без альтернатівність підземних переходів (- пережитка менулого від якого цивілізований світ позбувся (перейшли на переходи з острівками безпеки по середині дороги (аналог біля там-таму), Цитата: Хотілося б бачити Луцьк комфортним, зеленим, привітним містом, містом для людей, а не автомобілів, з розвиненими пішохідними зонами, з автостоянками. ;) - тобто лучаниі муситимуть лізти (хто як... старші люди, матусі з калясками і т.д) мов щури під землю, щоб машини могли ганяти / перевищувати /збивати...
Сергій Показати IP 19 Березня 2017 16:22
А про такого г***, як начальник архітектури та містобудування Казмірук,-- чому ні слова...Тепер він содить в обласному...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus