Інвестор любить тишу: як Волині залучати інвестиції

Залучення інвестицій для органів місцевого самоврядування – один із засобів розв’язати певні нагальні питання, важливі для громади: збільшення кількості робочих місць (і, відповідно, збільшення надходжень до бюджету), покращення інфраструктури, зміна громадського простору, комфорт місцевих мешканців тощо. Але як і де шукати інвесторів? Чого саме вони потребують і чому в громадах не стоять черги з охочих інвестувати?

Минулий рік – рік кризи інвестицій

2020 рік для інвестування був не надто вдалим. Згідно з оприлюдненою інформацією НБУ, торік іноземні інвестори вивели з України майже пів мільярда доларів. Даних за повний рік поки немає, однаку річному звіті НБУ про фінансову стабільність йдеться, що у період з січня до жовтня 2020 року в Україні інвестиційний попит упав на 23% порівняно з аналогічним періодом 2019-го. І хоч ковідний 2020-й був складним для всього світу, для України він став особливо нелегким. Криза 2020 року в Україні стала насамперед кризою інвестицій, вважають фахівці Київської школи економіки. А скорочення капіталовкладень знижує потенціал для розвитку економіки в майбутньому.

Головне управління статистики у Волинській області оприлюднило дані щодо обсягу інвестицій у 2020 році. Є в архівах і дані про інвестиції на Волинь з 2010 року. У лідерах інвестування серед активів – машини, обладнання та інвентар. На ці активи, наприклад, торік надійшло 5,6 мільярда гривень інвестицій.Такий показник цілком співмірний і з галузями інвестицій: 5,7 мільярда гривень торік інвестували саме у промисловість. Тож вочевидь саме ця галузь інвесторам найбільш цікава.Практично всі 11 років більшість вкладених коштів – не іноземний капітал, а власні гроші підприємств. Причому «ковідний» рік був особливо складним. Підприємства й організації торік залучили лише 3,3 мільярда гривень своїх інвестицій, менше було хіба у не менш кризовому 2014 році. Натомість різко збільшилися обсяги банківських позик: з 2,6 мільярда у 2019-му до 4 мільярдів гривень у 2020-му. І це вперше за 11 років, що капітальні інвестиції залучених кредитних коштів перевищили обсяги вкладених власних грошей підприємств. Очевидно, це вплине на економіку в майбутньому: кредити треба буде повертати і необхідно буде шукати шляхи погашення позик.Подібне відбувається і в будівельній галузі. Інвестиції тут у 2020 році були нижчими, аніж у 2019-му, й сягнули рівня 2018 року. Як зазначили учасники виїзного засідання Конфедерації будівельників, яка нещодавно відбулася на Волині, скорочення обсягів капітальних інвестицій у 2020 році частково пов’язане й із реформуванням Державної архітектурно-будівельної інспекції. Через незавершену реформу, численні зміни і перестановки, перерозподіл обов’язків між структурами був заблокований процес отримання дозволів, введення в експлуатацію, поновлення ліцензій. І це теж вплинуло на інвестиції.

Читати ще: Замість ДАБІ – ДІАМ. Як в Україні будуть ліквідовувати Держархбудінспекцію

Інвестиції – це лише про бізнес?

Проте здебільшого інвестиції, які вкладають у бізнес, звичайним волинянам мало відчутні. Хоча вони теж мають стосунок до добробуту регіонів: робочі місця, сплачені податки і, відповідно, можливість реалізувати соціальні проєкти на місцях.

Інша річ – коли інвестиції залучають органи місцевого самоврядування на певні інфраструктурні речі: заміну громадського транспорту, реконструкцію обладнання в комунальних закладах тощо. Тим більше, що результати або ж невдачі саме такої співпраці завжди публічні.

У Луцьку, наприклад, як повідомляють у департаменті економічної політики міськради, в 2021 році триває реалізація кількох інвестиційних проєктів. Це «Проєкт реконструкції системи централізованого теплопостачання», «Енергоефективність в громадських будівлях міста Луцька», «Оновлення інфраструктури електротранспорту міста Луцька І». На етапі підготовки перебувають проєкти «Модернізація системи водопостачання та водовідведення м. Луцьк», «Оновлення інфраструктури електротранспорту міста Луцька ІІ», «Підвищення енергоефективності та надійності системи водопостачання та водовідведення м. Луцька».

Але моменту реалізації будь-якого інвестиційного проєкту може передувати кількарічна монотонна робота.

«Зазвичай переговори з інвестором відбуваються тихо: інвестор не любить багато шуму, і навіть коли йому якийсь напрямок цікавий, то він не хоче, щоб це відразу ж виходило в публічну площину. Такі переговори в міськраді відбуваються регулярно, але не завжди про це дізнаються, бо значна їх частина не приносить успіху. Ті, які вдаються, виходять на публіку вже тоді, коли якихось домовленостей досягнуто. Бо це передбачає виділення коштів або ж ухвалення якогось рішення міської ради чи тендеру. Це дуже довгий період. Бо люди не так завзято віддають гроші, як це здається, коли проєкт досягає стадії публічності. До цього тривають довгі перемовини», – пояснює директор департаменту економічної політики Луцької міськради Борис Смаль.

Прикладом може бути проєкт із закупівлі нових тролейбусів, які саме зараз надходять на Луцьке підприємство електротранспорту. Як додає начальник відділу інвестицій міськради Сергій Омельчук, робота з підготовки почалася більш як п’ять років тому.

«Почали ми про це говорити ще у 2015 році, а договір про передання коштів позики з Мінфіном і Мініфраструктури уклали в 2019 році. Взагалі у цьому проєкті так вийшло, що Луцьк став флагманом: ми були першим містом, яке обмалювало концепцію, який це все має мати вигляд. Уже потім на базі нашої концепції до проєкту приєдналися Київ, Харків, Одеса. І на цій підставі вималювалася сама концепція всієї угоди. Попередньо держава підписала договір з Європейським інвестиційним банком, але там було ще дуже багато роботи, ми багато узгоджували сам договір з банком, який ратифікував парламент. І хоч місто ніби наприкінці ланцюжка, як кінцевий споживач, але вийшло, що саме ми ініціювали обговорення, а договір підписала держава», – каже він.

Зрештою, на цьому проєкті вчилися всі: і Луцьк, і обидва міністерства. Як результат – не лише успішна його реалізація та отримання 29 нових тролейбусів. За його результатом буде реалізовано другий аналогічний проект, у якому Луцьк знову братиме участь і отримає ще 30 нових рогатих.«Чекаємо в 2023 році ще 30 тролейбусів. Це другий етап. За рахунок того, що ми і два міністерства набили собі ґулі, то сподіваємося, що його реалізація швидше піде. Це буде нова угода з Європейським інвестиційним банком, її теж має ратифікувати парламент, але вже концепція є, і ми там є», – зазначає Сергій Омельчук.

Як пояснює Борис Смаль, тепер Луцьк може бути серйозним гравцем на ринку пасажирських перевезень. Мовляв, тепер перевізники вже не зможуть жорстко ставити ультиматуми на зразок або піднімайте вартість проїзду, або ми не будемо їздити.

«Ми можемо їм відповісти: «Добре, нас влаштовує нинішня вартість проїзду і ми будемо їздити нашими тролейбусами», – каже посадовець.

Ще один проєкт, який в місті вже впроваджено, – ще більш унікальний. Йдеться про безготівкову оплату проїзду (АСОП).«Це проєкт, де інвестор не взяв від нас грошей. Бо більшість інвестиційних проєктів вимагають фінансування й з бюджету міста. Так, на вигідних умовах, на тривалий термін. Тут же інвестор прийшов повністю зі своїми коштами, а в нас узяв лише площу для роботи – громадський транспорт», – додає Борис Смаль. Каже: тепер досвід Луцька хочуть переймати й інші міста. Вже приїжджали придивлятися з міських рад Сум та Рівного.

На ринку інвестицій є й свої правила гри. І чимало тут важить те, що відбувається публічно, особливо для іноземних інвесторів.

«Іноземці звикли до цивілізованих правил і дуже відкритої гри. Тому до українського середовища вони ставляться обережно і дуже моніторять, що тут відбувається. Перш ніж прийти до Луцької міської ради як до потенційного партнера, вони вивчають усе, що тут відбувається. Я наведу приклад. Знову ж таки щодо проєкту з постачання нових тролейбусів. Був випадок, коли одна публічна особа в Луцьку заявила, що тут не буде ніяких тролейбусів, бо не розібралася з текстом програми підтримки ЛПЕ. Мовляв, у ній немає жодного слова про нові тролейбуси. Це вийшло в ефір. Наступного дня з самого ранку до нас телефонували інвестори й запитували: «А що, ви передумали?» Ми цю «пожежу» гасили кілька днів, коментуючи, що людина не дуже вникла в те, що відбувається, і ми повністю підтверджуємо свої зобов’язання.

Так інвестор працює і захищає свої інтереси. Інвестори знають один про одного, дивляться, як місто поводиться з тими, хто сюди прийшов, і на підставі цього ухвалюють подальші рішення. Тому я завжди кажу: це особливе середовище, особливі люди, в них свій спосіб життя і свої правила. З ними треба поводитися дуже професійно, вони мають розуміти, що з ними спілкуються з повагою і на професійному рівні. Інвестор, особливо іноземний, не звик до криків на кшталт: «Ось, прийшли, наживаються на нас». Він працює в бізнес-середовищі й хоче відповідного ділового ставлення до себе», – пояснює посадовець Луцькради.

Як волинським громадам шукати інвестора?

Луцьк вже має певний досвід залучення інвестицій. І, відповідно, певну репутацію. Зовсім інша історія – з невеликими містами, містечками, селищами. Багато де інвестора хочуть бачити, але він не приходить. І йдеться навіть не про якісь соціальні проєкти, як-то покращення пасажирських перевезень. Багато з них хотіли б, аби в них було виробництво.

Наприклад, у інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини голова Любомльської громади Роман Ющук запевняв: якби до них прийшов інвестор і готовий був розташувати серйозне виробництво, то громада йому усіляко сприяла б.

«Ми постійно самі шукаємо інвесторів, але поки не дуже є велике зацікавлення, особливо у зв’язку з нестабільністю в Україні, якщо казати про іноземні інвестиції. Але якби такий інвестор до нас прийшов – від міської влади він отримав би повну підтримку, бо ж це – робочі місця, надходження в бюджет. І, відповідно, – розвиток», – каже голова громади.

Директор департаменту економічної політики Луцькради Борис Смаль зауважує: Луцьку справді простіше шукати й залучати інвесторів, аніж меншим містам області. Тим більше, місто має вже певну репутацію і досвід впровадження проєктів. Спрацьовує навіть ефект «сарафанного радіо»: інвестори цікавляться в інших бізнесменів, які вже тут працюють, чи цікаві місту ті чи ті проєкти. Але є речі, які до снаги й невеликим містам.«Органи місцевого самоврядування мають поводитися так, щоб інвестор про цю громаду в першу чергу дізнався. По-друге, і це дуже важливо, хай як це звучить, громада має відправляти на розмови високопрофесійних, підготовлених людей. Інвестор, бізнесмен відчуває, з ким він розмовляє. І якщо він побачить, що його співрозмовник не дуже орієнтується в темі розмови, то дочекається завершення переговорів, але в місто не прийде. Варто вказати на якийсь акцент, що цікавий саме в цьому місті.

А ще інвестор має чути, де в цьому місті його інтерес. Він має зрозуміти, чим це йому цікаво і вигідно. Тому коли ми будемо розмовляти в стилі «наше місто хотіло б, наші мешканці бажають…», нас, звісно, вислухають, але якщо це з інтересами інвестора не перетинається, то він вислухає і залишить місто з його бажаннями подалі. Треба пояснити, чому інвестору буде краще, якщо він зайде сюди. Якщо місто себе покаже, то у наступний період це працюватиме на його користь. Але так, перший крок – складний», – каже він.

Пошук інвесторів, звісно, має відбуватися на усіх рівнях. Звітуючи за 100 днів роботи обласної ради, її голова Григорій Недопад переконував: новостворені громади тепер вже включаються в процес пошуку інвесторів.

«Обласна рада робитиме все для створення інвестиційного паспорта області й тих громад, які створені на території Волині. Найближчим часом у нас буде чорновий варіант, який стосується наших підприємств, земель, лісового фонду. На Координаційній раді було звернення до всіх голів громад, аби вони згрупувалися, намітили для себе якісь плани. Й щоб інвестиційна привабливість громад переросла у великий план інвестиційної привабливості області», – пояснює він.

Інвестиційний паспорт Волині є, але дані його вже дещо застаріли. Опубліковано його в 2020 році, однак чимало даних тут ще за 2018 рік. Крім того, тут ще досі вказано старі межі громад, а лише у 2020 році змінилося чимало громад і залишилося всього чотири райони. Тож очевидно, що інформація потребує чіткого оновлення. У документі, до слова, вказані й земельні ділянки, об’єкти, які можуть бути привабливі інвесторам на території усієї області.Водночас голова ради каже: чимало інвесторів хочуть державних гарантій перед початком роботи. Так, наприклад, інвестори, які готові вкладати в проєкти щодо поводження з твердими побутовими відходами, хочуть бути впевненими, що вони недарма вклали величезні гроші. Але саме ця сфера потребує чіткої державної політики. І поки в Україні не буде законодавчо врегульоване питання поводження з твердими побутовими відходами – питання з місця навряд чи зрушиться.

До слова, у лютому цього року Президент України підписав Закон «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні» № 1116-ІХ. Він передбачає надання державної підтримки українським та іноземним інвесторам із загальною сумою інвестицій від 20 мільйонів євро. Серед преференцій – податкові пільги, надання переважного права землекористування земельними ділянками державної або комунальної власності для реалізації інвестиційних проєктів, закріплення гарантій інвестора через укладення прямого договору з урядом України. Допомагати інвесторам мають «інвестняні» – працівники спеціальної урядової уповноваженої установи, що опікуватиметься супроводом інвестиційних проєктів, допомогою інвесторам від початку проєкту й протягом усього часу його тривалості.

Проте чи вдасться таким чином залучити інвесторів? У деяких країнах зазначають: інвестиційний клімат – це не супровід та опіка чиновників. Наприклад, посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен ще торік заявила, що для залучення в Україну німецьких вкладників потрібні не інвестиційні няні, а незалежна судова система. На її думку, більшість потенційних інвесторів в Україну зайняли вичікувальну позицію.

Юлія МАЛЄЄВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---