Перейменування вулиць Луцька: данина історії та новітні Герої

Напередодні відзначення 930-ї річниці першої літописної згадки про Луцьк на місто чекає черговий етап впорядкування назв вулиць. Вже до 1 жовтня цього року у минуле повинні відійти назви, пов’язані із тоталітарними режимами. Яким чином змінювалися назви вулиць міста впродовж його багатої історії, досліджувало Інформаційне агентство Волинські Новини.

Як і кожне місто із майже тисячолітньою історією, Луцьк пережив чимало навал окупантів, загарбників, які прикривалися високими ідеалами та тимчасових господарів. Відповідно, кожна історична епоха знаходила своє відображення у топонімах – назвах вулиць, майданів, передмість тощо.

Нині до вжитку повертаються забуті, проте рідні назви – Майдан Ринок, П’ятницька Гірка, Градний Узвіз тощо. Однак остаточне впорядкування міських топонімів, очищення міста від назв, пов’язаних із тоталітарним комуністичним режимом досі не відбулося.

Вулиці та передмістя давнього Лучеська

Відомо, що у далекому 16-му столітті Луцьк мав передмістя Хмельник (район сучасних вулиць Лесі Українки та Богдана Хмельницького), Юриздику (у районі Кривого Валу та Лесі Українки), Вульку, або Воличку Підлуцьку (у районі сучасного проспекту Волі), Яровицю (історична назва нині відновлена). Відповідно до проектного плану 1837 року межі міста на півночі пролягали по річці Сапалаївці, на сході – по сучасній вулиці Шопена. Гнідаву (цьому сприяла побудова греблі, що поєднувала острів Луцьк із передмістям), Омеляник та Дворець приєднали до міста 1910 року. Внаслідок занепаду міста під пануванням Російської імперії у першій половині 19-го століття, у 1864 році у Луцьку налічувалося лише 37 цегляних будинків, решта (419) були дерев’яними, місто мало лише дві бруковані вулиці. Кількість населення за інформацією 1897 року становила приблизно 16 тисяч, на початку 20-го століття у місті зареєстрували 389 мурованих житлових будівель та 1187 дерев’яних.



У другій половині 19-го століття відбувається спроба зробити забудову міста не хаотичною, а плановою. Так, у 1869 році був затверджений план, що передбачав забудову сучасних вулиць Лесі Українки, Кривого Валу, Глушця, Паркової, Коперника, Шопена, Степана Бандери, проспекту Волі та інших. Рішення про нумерацію будинків міська дума ухвалила у 1914 році. Зберігся документ міської управи про те, що у 1905 році, окрім Шосейної (Лесі Українки), вдалося забрукувати вулиці Домініканську (Кафедральну), Кредитову, Шкільну, Тринітарську (Сенаторки Левчанівської), частину Набережної. Втім, тогочасні владці нарікали на брак бюджетних коштів (40% вартості робіт із брукування сплачували місцеві мешканці).



Вулиці центру Волинського воєводства

Про нетривалий період перебування міста у складі Другої Речі Посполитої (1920-1939 років) нині, окрім будівель того часу, написів «Zarząd miejski m.Łucka» на бордюрах та бруківки міжвоєнних часів нагадують ті декілька назв вулиць, що дивом збереглися досі. Так, уникла перейменувань вулиця Шопена, на якій тепер встановлено меморіальну дошку на честь видатного композитора польського походження. Зберегли свою назву впродовж десятиліть вулички Поморська (названа на честь прибалтійської частини Польщі – Помор’я), Ясна, Холмська та Пінська (місто на теренах сучасної Білорусі) у районі вулиці Коперника, яка теж завдячує назвою періоду перебування Луцька у складі Польщі.

Цей період ознаменувався збільшенням кількості населення та, відповідно, розбудовою міста. Так, щороку забруковували десятки вулиць. Загальна кількість вулиць та провулків міста у 1937 році становила 279, а кількість населення перевищила 40 тисяч.



Викорінення національної пам’яті серпом та молотом

Протягом буремних воєнних років (1941-44) було зруйновано 1145 будинків (приблизно третину міста), наприклад, на ділянці від сучасного Театрального майдану до вулиці Шопена з 36 будівель вціліли лише три. Відповідно до генерального плану відбудови та реконструкції Луцька зразка 1952 року протяжність вулиць міста становила лише 78 кілометрів.



Із прибуттям на терени Волині радянської влади у образі «других совітів», тобто 1944 року, нові господарі краю заходилися, окрім насадження безбожництва та беззаконня, прикриваючись турботою про благо людини та будуючи радянський повоєнний Луцьк, стирати із мапи міста ті назви, які не відповідали їхнім поглядам.

Знаково, що найбільше «дісталося» вулицям та провулкам історичної частини міста. У період з 1944 до 1991 року вони носили назви на честь осіб, часто жодним чином не пов’язаних із Луцьком, Волинню та й Україною загалом. Сучасник, взявши до рук карту-схему Луцька зразка 1980-их років, навряд чи зорієнтувався б у місті, прочитавши назви радянських часів замість звичних вулиць Старого міста. До прикладу, це вулиці Маяковського (нині – Данила Братковського), Пугачова (цю назву вулиці Данила Галицького дехто вживає досі, неспроможний розлучитися із тоталітарним радянським минулим), Карла Лібкнехта (нині Драгоманова), Калініна (нині Караїмська), Крупської (Кафедральна), Герцена (Іова Кондзелевича), Ріхарда Зорге (Плитниця), Кулібіна (Руська), Паші Савельєвої (історична Вірменська, нині – Галшки Гулевичівни).



Декілька вулиць Старого міста усе ж були названі на честь постатей, пов’язаних із Україною Так, вулиця Кочерги отримала свою назву на честь українського драматурга 1944 року, замість автентичної назви Крукова. Садовий провулок (вулиця Бенедикта, згодом - Реміснича) отримав назву на честь української співачки Оксани Петрусенко.

Давнє передмістя Луцька, а нині центр міста, теж не оминула хвиля перейменувань після встановлення радянської влади. Так, головний променад міста, сучасна вулиця Лесі Українки, що протягом багатої історії встигла отримати назву Шосейної, Миколи ІІ, Головної, Ягеллонської (протягом міжвоєнного двадцятиліття у складі Другої Речі Посполитої) та Сталіна, по смерті кривавого тирана та розвінчання його культу отримала назву Радянської. Варто зазначити, що тогочасна вулиця «Совєтская» включала у себе як сучасну пішохідну Лесі Українки, так і Винниченка та Стрілецьку. Натомість, досі серед деяких мешканців міста (та особливо приїжджих з сільської місцевості) вживається ганебна назва Радянська стосовно пішохідної вулиці.

Вулиця колишньої урядової колонії, що мала назву на честь забутого тепер командира одного з полків польських легіонерів Мінкевича з 1944 року була перейменована на Чекістів. Лише у 1991 році вона отримала сучасну назву, адекватну до походження – На Таборищі. Колишня Гімназійна (що виникла у 1920-их роках), була названа на честь російського письменника Миколи Некрасова. У 2009 році її перейменували, ушанувавши колишнього ректора Луцького педінституту (нині – Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки) Нестора Бурчака. Поряд досі не перейменованою залишається вулиця Потапова (колишня Банкова, що була названа згодом на честь радянського генерал-полковника Михайла Потапова).

Вулиця Кумівська (на теренах колишнього передмістя Яровиці, нині з відповідною назвою) була змінена на Жданова. Нового наповнення комуністи прагнули надати назві історичного передмістя Луцька Красного, назвавши вулицю у цьому мікрорайоні Червоного Хреста (перейменувавши довоєнну Познанську). На честь «автора улюбленої пісні Леніна» Григорія Мачтета тоді була перейменована сучасна вулиця Клима Савура (перша назва - Інвалідська).

Практично забулося те, що центральний міський парк протягом декількох років був названий на честь першого космонавта Юрія Гагаріна (цей факт зафіксований у фотоальбомі про місто 1964 року видання).



Повз монастир тринітаріїв (унікальну пам’ятку 18-го століття, в якій нині розташований Луцький гарнізонний військовий госпіталь), перетинаючи Шосейну, простягалася вулиця Тринітарська. За радянської окупації вона певний час носила назву Карла Маркса, а згодом – Медведєва (на честь командира партизанських загонів часів Другої Світової війни). Не так давно їй присвоїли назву на честь видатної лучанки – сенаторки Левчанівської.

Дружба народів чи насадження чужої культури

Варто відзначити, що окрім комунізаціЇ, протягом часів панування радянської влади, у місті активно тривала русифікація під виглядом інтернаціоналізму та любові до «братнього російського народу». До слова, старше покоління лучан ще пам’ятає період перебування на посаді першого секретаря Волинського обкому компартії Леоніда Палажченка, коли замість українських назв кінотеатру «Промінь» та готелю «Лучеськ» вивіски змінили на «інтернаціонально дружні» «Москва» та «Росія». Досі вулиці головного міста Волині носять назви російських письменників та композиторів: Гончарова (давня Олицька, що простяглася від Градного Узвозу до Паркової), Пушкіна (перша назва на честь учасника польського січневого повстання 1863 року Сєраковського), Крилова (спочатку – Стефана Жеромського, на честь видатного польського письменника), Даргомижського (перша назва – Тадеуша Чацького, на честь уродженця Волині, громадсько-культурного діяча), Чайковського (перша назва – Петра Скарги, єзуїтського проповідника та публіциста).



Такі, здавалося б, абсолютно нешкідливі назви вулиць середмістя, насправді створюють у молодого покоління враження єдиного культурного простору з Росією, роблячи її письменників начебто рідними українцям (у той час, коли, наприклад, у місті немає вулиці Шіллера, Данте,чи, бодай, Болеслава Пруса, а імена Василя Стуса чи Володимира Сосюри носять вулиці далеко на околицях). Україні вже доводиться пожинати плоди необачної лояльності до русифікації та пропаганди північного сусіда – це і «новороси» на сході країни і кримчани, які зустрічали російські війська із триколорами.

Тішить, що замість чужої для Волині назви Горького історичне ім’я отримала вулиця П’ятницька Гірка – найвища точка середмістя. Своєю чергою, вулиці Радіщева відносно нещодавно повернули назву 1920-их років – Срібна.

Проспекти та магістралі нового міста

Оскільки у повоєнні роки та, особливо, протягом 1970-80-их місто активно розбудовувалося (з 57 тисяч мешканців у 1959 кількість населення досягла 150 тисяч до 1979, та майже 200 до здобуття Україною незалежності ), з’являлися нові магістралі, вулиці та провулки, які отримували назви відповідно до духу епохи. Нові житлові квартали, забудовані переважно максимально простими та неестетичними багатоповерхівками-коробками, отримували номери, більшість з яких, окрім 33-го та 40-го, не запам’яталися (до прикладу, квартал від стадіону до залізничного вокзалу мав № 164). У минуле відійшла назва мікрорайону Жовтневий (нині - Завокзальний).



Проспект «Правди» (найперша назва – вулиця Привокзальна) виник у зв’язку із будівництвом нового залізничного вокзалу у 1950-их роках. Певний час існував як бульвар, а після реконструкції став ширшим та просторішим. Знайому сучасним лучанам назву на честь Президента Грушевського отримав у доленосному 1991 році.

Серед молодшого покоління навряд чи хто зможе вказати, яка велика вулиця міста мала назву на честь Фрідріха Енгельса (як, зрештою, і згадати, ким був вказаний філософ та один із основоположників марксизму). Йдеться про вулицю Рівненську, що досягла теперішніх рубежів після приєднання Старого Теремного (районного центру) до Луцька. Перетинав її проспект Карла Маркса, що виник у 1950-их роках (нині чудово прижилася новітня назва Відродження). Стара дорога до Жидичина мала назву вулиці Червоноармійської, яку перейменували на честь Героїв УПА лише у 21-му столітті.



Найдовша вулиця міста (майже чотири кілометри завдовжки), на щастя, отримала у 1961 році назву на честь не партійного чи військового діяча, а українського драматурга Карпенка-Карого. Водночас, інші дві значні магістралі досі мають цілком ідеологічно правильні з радянської точки зору назви. Це – вулиці Конякіна (так звали росіянина, командира стрілецького батальйону, який загинув у боях під Луцьком 1944 року) та Гордіюк. Остання, попри те, що її часом помилково називають «вулиця Гордіюка» назвою завдячує волинянці Домні Гордіюк. Як відомо, цю сімнадцятирічну комсомолку, учасницю першотравневої демонстрації 1935 року у Колках застрілила польська поліція. Наскільки потрібні сучасному місту, що прагне бути справді європейським, подібні назви, питання відкрите.

На честь 50-річчя СРСР у радянські часи була перейменована інша магістраль – Дубнівська, давню назву якої відновили у 1991 році. Друга за довжиною вулиця міста, Глушець, називалася за радянських часів Молодіжною. Ім’я генерал-майора Марцинкевича носила вулиця Гнідавська, 50 років Жовтня – частина сучасної вулиці Потебні.

Як і в десятках тисяч інших населених пунктів СРСР, головна вулиця міста, Болеслава Хороброго (раніше – Рівненська та Київська, нині – проспект Волі) була перейменована на честь Леніна.



Перейменування часів Незалежності: непотрібні забаганки влади чи відновлення історичної справедливості

Протягом років Незалежності міська влада декілька разів наважувалася на перейменування тих вулиць, які аж ніяк не пасували до реалій демократичної української держави (наприклад, Куйбишева, Щорса,Орджонікідзе). Втім, для того, щоб рішуче раз та назавжди позбутися примар тоталітарного минулого, постійно бракувало сміливості чи політичної волі (а, можливо, владці просто не ризикували йти на конфлікт з мешканцями, які вважали, що перейменування спричинить зайві бюрократичні незручності).



Нині, після набуття чинності Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», місто має шанс порвати із радянським минулим, остаточно викинувши на смітник історії назви вулиць та символіку, пов’язану із тоталітаризмом. Нагадаємо, під час останньої сесії міської ради обранці Луцької громади ухвалили рішення про перейменування частини проспекту Перемоги на честь Героя Небесної сотні Василя Мойсея. Раніше Революцію Гідності вшанували, надавши майдану перед палацом урочистих подій назву Героїв Майдану. Таким чином, вшанування нових Героїв (а це, окрім загиблих під час Революції Гідності, десятки загиблих на сході за територіальну цілісність та незалежність України лучан) є справою честі для нової влади. Водночас, повернення древньому місту призабутих історичних назв лише утвердить Луцьк як справді європейське місто, де нащадки, замість того, щоб бездумно топтатися могилами предків, не забувають історію, аби не повторювати старі помилки.

Також варто пам’ятати, що часом необдумане перейменування призводить до непорозумінь, як це, наприклад, трапилося з вулицею Вірменською. Отже, до дискусії щодо перейменувань варто долучити, перш за все, фахових істориків та спеціалістів.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---