USD 27.85 28.1
  • USD 27.85 28.1
  • EUR 32.6 32.88
  • PLN 7.5 7.65

Вони заслужили на пам’ять і шану. Волиняни, які загинули в АТО. ІМЕНА

Ніхто не забутий, ніщо не забуте… Традиційно цими словами розпочинали заходи до Дня Перемоги 9 травня. Та на жаль, Книга пам’яті Волині поповнилася ще не одним десятком імен цього року.

Вони були чиїмись синами, батьками, друзями, коханими. Кожен з них про щось мріяв, був чиїмось другом. Можна навіть згадувати дріб’язкові конфлікти, але все це – ніщо в порівнянні з вічністю. Бо вони віддали найдорожче – своє життя. І навряд чи хто-небудь з них думав, що їх життя обірветься так: раптово, далеко від рідного дому.

Власне, слова тут просто зайві. Редакція Інформаційного агентства Волинські Новини висловлює щирі співчуття родинам загиблих воїнів. А всіх, хто живе завдяки жертві цих людей, ми просимо згадати всіх, кого більше з нами немає.

Де б ви не проводжали старий рік і зустрічали новий: в родинному колі чи окопах, на лікарняних ліжках чи за кордоном, згадайте тих, хто дав вам можливість зустріти цей день. Згадайте, якою ціною нам дістається кожна хвилина.

Волинська ціна свободи в антитерористичній операції десятки життів. Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Ось їх імена:

АБРАМЧУК Олександр Петрович, 26 років, м. Ковель. Солдат, в/ч А2331 (м. Володимир-Волинський).
У 2007-му він закінчив Луківське профтехучилище №22, здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Після того, як 9 квітня його мобілізували в армію, проходив підготовку у Володимир–Волинській окремій механізованій бригаді. Потім потрапив на схід, у район бойових дій. Мати, 54–річна Антоніна Петрівна, з тривогою чекала сина, а він повернувся у домовині.

Він загинув 14 липня 2014 року під Амвросіївкою Донецької області. Похований 21.07.2014 року в Ковелі.

АРТЕМУК Олександр Іванович, 37 років., м. Ковель. Старший сержант, , в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Закінчив загальноосвітню школу №2, згодом - професійно-технічне училище №5. Пішов до армії. Строкову службу проходив у Севастополі. У званні сержанта повернувся додому та став облаштовувати власне життя. Працював водієм, займався приватним бізнесом. Троє неповнолітніх дітей, мабуть, могли б стати причиною для того, аби не йти до Лав Збройних Сил України. Проте Олександр не став шукати легких шляхів. Рідні пригадують його слова: «Якщо я не піду, ви ж самі мене поважати не будете». Загинув 22 травня 2014 року під м. Волноваха Донецької області. Похований 27.05.2014 року в Ковелі.

АТАМАНЧУК Андрій Вікторович - 35 років, м. Луцьк. Солдат в/ч пп В0624 «Айдар».
«Його виховувала бабуся, він жив у Червонограді, там одружився. Але не склалося подружнє життя, і після розлучення Андрій приїхав у Луцьк. Мав ще два шлюби. Його мати вже померла, а батько перебуває в будинку престарілих. Був майстром на всі руки, за що не брався - все в нього в руках «горіло», все вдавалося, не лінувався і не боявся жодної роботи. Був наполегливим і відповідальним», - згадували його друзі. Пішов воювати добровольцем.

Загинув 5 вересня 2014 року біля села Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області. Похований 11 вересня у Луцьку. Сиротами залишилося двоє малолітніх дітей.

БІРЮКОВ Роман Ростиславович, 23 роки, м. Нововолинськ. Солдат, в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією. Близькі та друзі пам'ятають його світлим душею, веселим, вродливим та сміливим.

Загинув 26 серпня 2014 р. Похований 4 вересня 2014 року в Нововолинську.

БОНДАРУК Микола Петрович, 23 роки, с. Заріччя Володимир-Волинського району. Солдат, в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Навчався Микола у школі Володимира-Волинського, потім у місцевому професійному училищі. Працював у місцевій філії «Волиньобленерго». У роботі, згадують, був акуратний, уважний і надійний. Якщо повертався з роботи, ніколи не минав кафе, в якому працювала мама. Знав, що чекає. Від батька навчився ремонтувати автомобілі й навіть його перевершив. Мав багато друзів, але компанію сприймав тверезу. Грав у двох футбольних командах: за Заріччя і за своє підприємство. Восени мав одружуватися. До війська його мобілізували.

Коли вже знайомі, друзі, родичі зібрали гроші на бронежилет, він уже значився в списках загиблих. Обірвалося його життя 22 травня під Волновахою.

Поминали хлопця в тому кафе, де він мав одружуватися. Поховали Миколу 27 травня в селі Заріччя.

БРИК Дмитро Юрійович, 21 рік, с. Старий Чарторийськ, Молодший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Загинув 25 серпня 2014 під час «Іловайського котла». Похований 1 вересня в селі Старий Чарторийськ Маневицького району.

БУГАЙЧУК Сергій Анатолійович, 26 років с. Низово Старовижівського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією. Загинув 25 серпня 2014 року в Донецькій області під час «Іловайського котла».

ВАСИЛЮК Олександр Анатолійович, 30 років, с. Романів Луцького району. Військовослужбовець 51 ОМБ.
Востаннє його бачили в Дзеркальному в серпні 2014 року. Довгий час значився у списках зниклих безвісти.

Загинув, ймовірно, під час виходу підрозділу з-під Іловайська. Тіло бійця опізнали за результатами ДНК-експертизи. Про це стало відомо 22 лютого 2015 року.



ВАЩЕНЯ Іван Петрович, 39 років, с. Туричани Турійського району, Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Загинув 17 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської. Танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Перед тим, як розбили прилади командира танку, він встиг помітити гранатометників, що ховались неподалік. Екіпаж встиг зробити постріли у бік ворога, але не влучив. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, екіпаж прийняв рішення підірвати танк. Разом із Іваном Ващенею загинув командир танку Крохмаль Володимир Антонович.

Вдома у Івана Ващені залишилися вдова та двоє синів — 2000 та 2003 року народження.

Похований Іван Ващеня у рідному селі Туричани.

ВИШНЕВСЬКИЙ Олег Анатолійович, 36 років, м. Луцьк Солдат в/ч пп В0624 «Айдар». Був добровольцем.
Загинув 5 вересня 2014 року в Луганській області. Вишневському Олегу Анатолійовичу було 36 років, сиротою залишився його п’ятирічний син Ілля.

Привезли його до Луцька разом з побратимом Андрієм Атаманчуком. 10-го вересня, близько 18.00 «вантаж 200» заїхав на територію Волинської області у супроводі міліціонерів і побратимів айдарівців. Усього близько 40 автівок зустріли на межі Волинської та Рівненської областей рефрижератор із загиблими.

ВОЙЧУК Олександр Анатолійович, 25 років, м. Луцьк, військовослужбовець в/ч А2331 (м. Володимир-Волинський).
Навчався у загальноосвітньому навчальному закладі № 20, Луцькому національному технічному університеті. Був призваний на військову службу по мобілізації. До призову працював у ТОВ «Кромберг енд Шуберт Україна».

У складі 51-ї окремої механізованої бригади виконував завдання у зоні АТО. Зв'язок з ним обірвався 28 серпня 2014 року. На той час він знаходився поблизу Іловайська Донецької області.

Полеглого військовослужбовця поховали у Дніпропетровську. Його ідентифікували через 5 місяців за результатами ДНК-експертизи.

Поховали Олександра на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа 29 січня 2015 року.

ГЕРАСИМИК Дмитро Миколайович, 26 років, с. Видерта, Камінь-Каширського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Дмитра Герасимика мобілізували до 51 ОМБ, від отриманих поранень чоловік помер у Дніпропетровській лікарні 17 серпня цього року. Похований 20 серпня у селі Видерта.

Дружина Наталія залишилася з двома маленькими донечками на руках (2012 та 2014 року народження). Мати з дітками живе в кімнатці, площею 13 квадратних метрів. А зі смертю чоловіка надії на покращення житлових умов у них не залишилося.

ГЕРАСИМЮК Тарас, 19 років, с. Городище-2 Луцького району. Боєць батальйону імені генерала Кульчицького Національної Гвардії України.

Він був активним учасником Революції гідності, входив у 15-у сотню «Вільні люди».

Загинув 5 січня під час здійснення ротації добровольців та військовослужбовців за контрактом батальйону Національної гвардії імені генерала Кульчицького в зоні проведення АТО, унаслідок зіткнення автомобіля КРаЗ та автобуса «Богдан» в Донецькій області.

8 січня з ним прощалися в Луцьку на Театральному майдані. По тому тіло доправили до рідного села хлопця, де його поховали.

ГОЛОВІН Дмитро Володимирович, 34 роки, м. Володимир-Волинський.
Закінчив міську ЗОШ №5 та Нововолинське ПТУ. Пройшов строкову службу в армії, згодом працював на ТзОВ «Гербор-Холдінг». Мобілізували Дмитра Головіна до лав Збройних сил України під час третьої хвилі мобілізації влітку 2014 року

Дмитро виховував двох діток: 12-річного сина і 8-річну доньку.

Загинув під час проведення АТО в Попаснянському районі Луганської області 1 лютого 2015 року.

Поховали Дмитра 5 лютого 2015 року у Володимирі-Волинському.

ГОЛЯНОВСЬКИЙ Руслан Вікторович, 32 роки, с. Горичів Володимир-Волинського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією. Загинув 26 серпня 2014 року в Донецькій області під час «Іловайського котла».

Поховали його 28 серпня в рідному селі.

ГРИНЮК Володимир Володимирович, 24 роки, с. Граддя Маневицького району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Загинув 2 липня 2014 року в Донецькій області. Детальної інформації про це немає.

Похований в рідному селі.

ГРИЦЮК Михайло Михайлович, 29 років, с. Милятин Іваничівського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Звичайний робочий, як кажуть на Волині, хлопець. Був старшим у багатодітній родині, змалку звик до важкої селянської праці. Мав свою господарку і в Милятині, куди прийшов у приймаки з рідних Топилищ. Ніколи й нікому не відмовляв у допомозі, бо ж чоловічі руки в селі завжди треба. Важко гарував на заробітках у сусідній Польщі. Мріяв про власний будинок для своєї сім’ї, цікавився молодіжною іпотекою, і милятинський сільський голова Валентин Ілов уже підшукав для нього невелику хату. Михайло вже збирався розбудовуватиcь, але його мобілізували в армію. І це незважаючи на те, що на одне око практично не бачив, мав виразку шлунка. Залишилися сиротами двоє малесеньких дітей. Синові тільки два, а дочка народилася у квітні цього року, за три дні до мобілізації.

Загинув 22 травня 2014 року під Волновахою Донецької області. Похований в Милятині 27 травня.

ГУЛЮК Сергій Миколайович, 33 роки, Луцьк. Молодший сержант в/ч 9971 Луцького прикордонного загону. Військовослужбовець за контрактом.
У складі оперативно-бойової прикордонної застави від Луцького прикордонного загону охороняв та обороняв східні рубежі України. 31 липня 2014 в районі населеного пункту Василівка (Амвросіївський район) у Донецькій області прикордонників обстріляли з мінометів та гранатометів. 3 серпня, на Рівненщині прощалися з загиблим.

Вдовою залишилася молода дружина Юлія з трьома дітками на руках.

Похований 3 серпня в селі Завизів Острозького району Рівненської області.

ДАВИДЮК Олександр Олександрович, 30 років, с. Заріччя Володимир-Волинського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).

Призваний до війська за мобілізацією. Загинув 13 серпня під час обстрілу позицій бригади з БМ-21 ГРАД в районі с. Новоганнівка Луганської області.

В Олександра залишилися мати і шестеро братів та сестер.

ДАНИЛЕВИЧ Роман Миколайович 34 роки, с. Облапи Ковельського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Загинув в ніч на 25 серпня в бою за Іловайськ (Донецька область) в районі Кутейникове. 3-й батальйон бригади опинився в оточенні біля Березне, Оленівка під постійним обстрілом.

Родичі два тижні шукали тіло Романа. Поховали його в рідному селі 9 вересня 2014 року.

ДАРМОФАЛ Сергій Миколайович, 23 роки, с. Волиця Іваничівського району. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Загинув 1 серпня 2014 року, коли автомобіль ГАЗ-66 підірвався на міні.

Похований 7 серпня в селі Волиця.

ДЕМ’ЯНИК Сергій Валерійович, 26 років, м. Камінь-Каширський. Старший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Сергій Дем’яник народився в Камені-Каширському, де проживав з рідною сестрою, яка одружена і має двох неповнолітніх дітей. Мати давно померла. Батько Валерій Митрофанович проживає в Ковелі. Сергій деякий час працював там торговим агентом. Військовий служив в 51-й бригаді, 3-му батальйоні. Як попередньо повідомляли офіційні джерела, 25 серпня відбувалася танкова і артилерійська атака на блокпости під Іловайськом і Старобешево з боку Донецька. 3-й батальйон був в оточенні і під постійним артобстрілом. Уночі 26 серпня колони танків і вантажівок з російськими військовими, поміченими ще напередодні, продовжили розстрілювати 3-й батальйон в районі Докучаєвська.

Точна дата загибелі невідома. Загинув 29 серпня 2014 року під Іловайськом Донецької області. Похований в Камені-Каширському.

ДЕРКАЧ Олександр Петрович, 27 років, с. Довжиця Маневицького району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Загинув 25 серпня 2014 року в Донецькій області. Опізнали тіло чоловіка по експертизі ДНК. По-іншому опізнати тіло було неможливо. Родичам показали обгорілі рештки скелета без рук і ніг. Майже два місяці сім’я чекала результатів експертизи.

Вдома чоловік залишив молоду дружину і маленького синочка. А ще - дев’ятеро своїх братів і сестер, адже сім’я Деркачів - багатодітна.

Похований 8 листопада 2014 року в селі Довжиця. Та навіть після похорон родичі не вірять до кінця, що їх Сашка немає серед живих…

ЗАДОРОЖНІЙ Андрій Володимирович, 36 років, м. Нововолинськ. Капітан, в/ч А2331(м. Володимир-Волинський), кадровий офіцер.
Загинув 1 серпня, рятуючи свого товариша по службі. Поховали Андрія Задорожнього 7 серпня на Ковельщині, звідки родом його дружина. Батько двох дітей.

ЗАРАДЮК Володимир Володимирович, 23 роки, с. Кульчин Ківерцівського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Володя Зарадюк був єдиною дитиною у батьків. Класний керівник пригадує, що коли потрібно було прибрати клас, то з дівчатами завжди залишався Зарадюк. Після 9 класу пішов працювати на завод, щоб бути самостійним. Хоч, звісно, єдиній дитині батьки були готові й небо прихилити. Працював і навчався у вечірній школі. Успішно відслужив армію в Білій Церкві в окремій механізованій мотострілецькій бригаді, мав чимало грамот і подяк від командирів. Після служби працював на так званих шабашках. Руки ж мав золоті. Клав бруківку, крив дахи (перекрив дах на хаті у селі Кульчин, де мешкали дідусь і бабуся, у цьому селі його й поховали), мурував будинки. Удома поклав плитку у ванній та на кухні. З 10 років, кажуть батьки, сам мотоблоком орав город і садив картоплю. З полігону під Рівним, де перебував із 51 бригадою, й потім із Донеччини щоранку телефонував мамі. Ніколи ні на що не скаржився, бо не хотів нервувати рідних.

Загинув 22 травня 2014 року під Волновахою. Похований в селі Кульчин 27 травня.

ЗАСЄКІН Вадим Олександрович, 24 роки. с. Копилля Маневицького району.
Старший солдат 51 окремої механізованої бригади, в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).

Довгий час значився у списках бійців, які зникли безвісти. Разом з іншими воїнами 51-ої бригади Вадим намагався на БМП вирватися з оточення під Іловайськом. Востаннє рідні змогли з ним зв'язатися 28 серпня 2014 року.

Останки Вадима опізнали за результатами ДНК-експертизи.

6 січня 2015 року його поховали в селі Копилля.

ЗЕЛІНСЬКИЙ Василь Аркадійович, 31 рік, с. Романів Луцького району військовослужбовець в/ч А2331 (м. Володимир-Волинський).
Служив у 51 бригаді розвідником. Зв’язок з ним обірвався 28 серпня 2014 року.

Загинув в «Іловайському котлі» 29 серпня, був похований у Запоріжжі як невідомий солдат. Опізнали його за результатами ДНК-експертизи.

30 січня 2015 року його тіло доправили на Волинь, поховали його в селі Романів.

Без батька залишилося двоє діток.

ІЛЛЯШУК Михайло Миколайович, 36 років, с. Свійчів Володимир-Волинського району. Сержант радіолокаційних військ.

На схід України кадровий військовий із Володимир-Волинського району, потрапив 3 лютого цього року. Військова частина Михайла знаходилася за 45 кілометрів від зони бойових дій, неподалік військового штабу.

Загинув 10 лютого 2015 року під час обстрілу терористами міста Краматорськ, де бойовики використовували 300-міліметрові реактивні системи залпового вогню «Смерч». Внаслідок обстрілу постраждали не лише військові, а й цивільні, серед яких – діти.

У Михайла влучило чимало осколків цієї потужної зброї. У труні обличчя 35-річного волинянина було прикрите. Друзі кажуть, що і тіло воїна усе пошматоване. Навпіл розрізаний український паспорт.

На батьківщині залишилися старенькі батьки, дружина та син – 5-класник Володимир-Волинської ЗОШ І-ІІІ ступенів ліцей №3.

Поховали Михайла в рідному селі 14 лютого 2015 року.



ІОНОВ В’ячеслав Анатолійович, 36 років, Луцьк. Військовий 51 ОМБ.


Народився 20 травня 1978 року. Навчався у загальноосвітній школі № 10, Рожищенському ветеринарному технікумі.

Був призваний на військову службу по мобілізації. Боєць довгий час був у списку тих, хто пропав безвісти. Проте згідно з результатами проведених експертиз, вдалось ідентифікувати особу чоловіка. Він у складі 51-ї окремої механізованої бригади виконував завдання у зоні АТО. Зв'язок з ним обірвався 28 серпня 2014 року. На той час він знаходився поблизу Іловайська Донецької області.

Порощався Луцьк зі своїм Героєм 18 лютого 2015 року.


ІЩУК Володимир Степанович, 30 років, с. Підгайці. Служив у роті патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь». Служив як доброволець.
Народився Володимир 14 серпня 1984 року в селі Бубнів Локачинського району Волинської області. Після закінчення загальноосвітньої школи у селі Підгайці Луцького району із 2002-го по 2004 рік служив у Збройних силах України. У серпні 2014-го він записався добровольцем у міліцейський спецпідрозділ.

Фізично сильний та мужній духом чоловік у надскладний час твердо вирішив пов’язати свою долю із правоохоронними органами, стати на захист державного суверенітету та територіальної цілісності України. На всі прохання знайомих і близьких залишитися вдома, не покидати молоду дружину із двома маленькими дітьми, він не зважав. Володимир хотів жити у мирній країні, хотів повернути дітям чисте небо…

Як виявилося – тоді він назавжди попрощався із рідними.

Загинув 26 серпня під Іловайськом Донецької області. Похований 1 вересня в селі Підгайці.

ЙОВЗИК Дмитро Васильович, 31 рік, Луцьк. Молодший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Молодший сержант, навідник-оператор Дмитро Йовзик працював водієм луцької маршрутки. Кажуть, що своєрідною його візитівкою була... усмішка. Депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов пригадував, як перевіряли водіїв на людяність. У салон заходив потенційний пільговик і заявляв, що він має посвідчення й поїде безкоштовно. Звісно, водії часто сварилися, бо ж держава не надто охоче компенсує такі пільги. І тільки Дмитро зі своєю звичною усмішкою доброзичливо говорив: та їдьте собі безкоштовно і на здоров’я! Був одружений, мріяв про сина.

Загинув 22 травня 2014 року під Волновахою. Похований в селі Гаразджа Луцького району на Алеї почесних поховань.

КАЛУШ Руслан Петрович, 34 роки, с. Озерце Ківерцівського району. Сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Терористи розстріляли українських військових, які проводили «зачистку» неподалік Донецька 1 серпня. Бійці попали у засідку. Внаслідок обстрілу загинули троє українських військових. У лікарні були доставлені десятки поранених. Свій останній нерівний бій героїчно прийняли офіцери і військовослужбовці з Волинської області. Тоді й загинув Руслан Калуш. Похований в селі Озерце 7 серпня.

КАНТОР Ігор Володимирович, 27 років, Нововолинськ. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Валерій Курстак розповідав: незадовго до трагедії односельчани назбирали і передали йому кошти на бронежилет для бійця. «Броню» купили й мали передавати через військових, бо Ігор знаходився в «гарячій» точці, куди волонтери, на жаль, не мають змоги доїхати. Валерій Курстак спілкувався з Ігорем, підбадьорював. Боєць скаржився на командування.

Загинув 14 липня 2014 року під Амвросіївкою. Похований в селі Грибовиця Іваничівського району 21 липня.

КАРАБАН Артем Олександрович, 21 рік, Луцьк. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Тяжкі поранення отримав під час боїв за Савур-Могилу. Йому терорист влучив у груди. Куля пройшла над захисною пластиною бронежилета. Довгий час пораненим не вдавалось покинути зони бойових дій, бо йшов обстріл. І лише згодом військовим автомобілем їх доправили до Амвросіївки, а пізніше гвинтокрилом до Запорізького, Дніпропетровського госпіталів. Для Артема Карабана ця дорога стала останньою. Його серце зупинилось на під’їзді до Амвросіївки

Дата загибелі - 7 серпня. Похований в селі Гаразджа Луцького району 14 серпня.

КИРИЧУК Сергій Володимирович, 25 років, с. Римачі Любомльського району. Молодший сержант в/ч 9971 Луцького прикордонного загону.
Помер від ран, отриманих під час збройного нападу бойовиків на ППр «Маринівка» 5 липня на Луганщині. Похований 1 серпня в селі Римачі

КІТНОВСЬКИЙ Олексій Володимирович, 37 років, Луцьк. Старший лейтенант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).

Призваний за мобілізацією. Як інформує видання nekropole, пiсля поранення в зоні АТО, Олексiй лiкувався у вiйськовому госпіталі, та був переведений у тубдиспансер з підозрою на туберкульоз. Там його забив до напiвсмертi місцевий наркозалежний хворий. Пiсля 12-денного перебування у комi, Олексiй помер в лікарні швидкої допомоги м. Миколаєва. Покинув цей світ 12 вересня. Похований 15 вересня в селі Гаразджа.

КЛИМЧУК Сергій Дмитрович, 45 років, Луцьк. В/ч пп В0624 «Айдар».
Був членом козацького братства. Працював викладачем у ЛіРОЛі. Його життєвим кредо був вислів «за честь, за славу, за народ». Саме небайдужість спонукала полеглого героя одним із перших піти захищати свій край. Пішов до війська добровольцем.

Загинув 18 серпня в Луганській області, с. Хрящувате. Він переносив поранених товаришів в укриття під час мінометного обстрілу і загинув від осколкового поранення в голову. Похований 24 серпня в Гаразджі.

КОЛЄСНИКОВ Дмитро,20 років, Володимир-Волинський. Боєць ДУКу.
Дмитро був єдиним сином у батьків і патріотом з великої літери. Взимку минулого року відстоював краще майбутнє України на Майдані в Києві. Там знайшов однодумців та приєднався до «Правого сектора». Добровольцем вирішив піти на війну, вступив до Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору Волині», в якому побратими називали його друг «Правий». За життя усім, хто його знав, запам’ятався як розумний юнак, добрий і співчутливий. Він любив Україну і хотів побачити її квітучою і могутньою

Загинув 22 лютого 2015 року в селищі Піски на Донеччині. Поховали його у рідному Володимирі-Волинському 27 лютого.



КОМАРИСТИЙ Андрій Валерійович, 20 років, м. Нововолинськ. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
До того, як піти на фронт, Андрій працював підземним електрослюсарем на шахті № 1 "Нововолинська".

Помер від отриманих ран орієнтовно 1-4 вересня 2014 року. Похований 8 вересня в Нововолинську.

КОРОЛЬКО Микола Петрович, 26 років, с. Тоболи Камінь-Каширського району.Солдат в/ч пп В0624 «Айдар».
Поїхав воювати добровольцем потай від рідних.

Загинув 21 липня 2014 року в Луганській області за день до вступу в силу Закону «Про мобілізацію». Похований в рідному селі 24 липня. Вдома залишилася дружина і двоє малолітніх дітей.

КОТЕЛЬЧУК Михайло Володимирович, 29 років, с. Нововстав Луцького району. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 1 серпня 2014 року в Донецькій області, коли автомобіль ГАЗ-66 підірвався на міні. Похований 7 серпня в селі Новостав.

КРОХМАЛЬ Володимир Антонович, 27 років, с. П’ятидні Володимир-Волинського району. Молодший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.

Загинув 20 червня 2014 року біля населеного пункту Станиця Луганської області, коли екіпаж підірвав себе із танком. Похований 21 червня в селі П’ятидні.

КУРУКА Сергій Іванович, 28 років, Луцьк, військовослужбовець в/ч А2331 (м. Володимир-Волинський).
Сергій Курука народився 3 вересня 1987 року у Луцьку. Навчався у НВК № 26, професійно-технічному училищі № 9, Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації. До призову працював у ТзОВ «Спайс-Луцьк».

Служив у 3-му батальйоні колишньої 51 ОМБ, виконував бойові завдання у зоні АТО. До ЗСУ його призвали у квітні минулого року. Зі слів рідних, останній раз боєць виходив на зв'язок 23 серпня. Батьки протягом тривалого часу дзвонили до заступника начальника штабу України, аби дізнатись хоч щось про долю дитини, однак, усюди повідомляли, ніби серед загиблих і полонених хлопця немає.

До слова, військовий не говорив рідним, де саме він перебуває. Зв'язок з ним обірвався 25 серпня 2014 року. На той час він знаходився поблизу села Дзеркальне Донецької області.

Згідно з офіційними даними Сергій Курука загинув 27 серпня 2014 року під час виходу з-під Іловайська та був похований у Дніпропетровську як невідомий солдат. 13 січня 2015 року Дніпропетровська міська рада прийняла рішення про ексгумацію тіла та передачу його рідним для перепоховання у Луцьку.

Поховали Сергія Куруку 15 січня в селі Гаразджа на Алеї почесних поховань. Сергій був одружений, сиротою залишився малолітній син.

КУШНІР Сергій Олександрович, 30 років, с. Машів Любомльського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.

Загинув 1 серпня в Донецькій області, коли автомобіль ГАЗ-66 підірвався на міні. Похований 5 серпня в селі Машів.

ЛАРІН Микола Володимирович, 39 років, м. Устилуг Володимир-Волинського району. Солдат в/ч А1302 (93 ОМБ, смт. Черкаське, Нововмосковський район, Дніпропетровська область). Миколу призвали до війська на третій хвилі мобілізації. Вдома залишилися дружина і двоє дітей. Простий трудівник.

Загинув 30 листопада 2014 року в міста Селідово Донецької області.

Похований 4 грудня в Устилузі.

ЛІЩУК Віталій Леонідович, 28 років, с. Зоря, Володимир-Волинського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Він належав до тих, хто не ховається за спинами інших. А ще – надзвичайно дорожив дружбою. Віталій жив лише з мамою (сестри мають сім’ї і мешкають окремо), тому вся домашня чоловіча робота лягла на його юнацькі плечі. Хлопця поважали та любили в селі за врівноважений характер, готовність прийти на допомогу, особливо старшим людям. Відповідально виконував усі завдання у сільськогосподарській фірмі «Аіс – Агро».

Загинув 22 травня під Волновахою Донецької області. Похований в селі Зоря 27 травня.

ЛУЧУК Роман Олександрович, 20 років, Луцьк. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Піід час громадської панахиди директор ЗОШ № 19 Юрій Левченко зауважив, що випускник школи Роман Лучук пішов боронити країну, взявши у руки зброю, тому що кривавий та жорстокий ворог прийшов у нашу Україну, вбиваючи жінок та дітей та руйнуючи міста і села. З його слів, загиблий був скромним та розумним хлопцем, який любив свою Батьківщину та матір.

Загинув Роман 26 серпня в Донецькій області. Похований в селі Гаразджа Луцького району.

ЛЯШУК Максим, 25 років, с. Острожець Млинівського району Рівненської області.
Рота патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області, рядовий.

Отримавши травму в підрозділі УБОЗ «Сокіл», де він працював, юнак ще проходив довгу реабілітацію, однак здоров’я не дозволяло повноцінно виконувати службові обов’язки. Тому після служби в ОВС став вчителем. Любив працювати з дітьми, ходив з ними в походи. Коли бійці проходили підготовку перед від’їздом на Схід, Максим ділився своїми знаннями, які отримав за роки служби в ОВС. Вчив багатьох елементарних речей – правильно тримати зброю, звільняти захоплені об’єкти, брати заручників. Про сім’ю говорив мало, але із надзвичайною теплотою. Часто переглядав сімейні фото у своєму мобільному телефоні. Вдома коханого чоловіка не дочекалася молода дружина. Без батьківського плеча назавжди залишився син Матвій...

Після Іловайського котла довгий час вважався зниклим безвісти. Був похований як непізнаний солдат і опізнаний за аналізом ДНК-експертизи.

Похований в селі Острожець 27 грудня.

МАКСИМЕНКО Олександр Олександрович, 24 роки, м. Володимир-Волинський. Старший лейтенант в/ч 9938 Луганський прикордонний загін. Кадровий офіцер.
Підірвався на фугасі 9 вересня біля села Баранівка Луганської області, обстежуючи ділянку кордону під час супроводу знімальної групи місцевої телекомпанії ІРТА, яка хотіла зняти сюжет про дві сім’ї з села Бараниківка, розстріляних наприкінці серпня вогнем з російської території. Похований 12 вересня у Володимирі-Волинському.

МАКСИМЧУК Станіслав Вікторович, 19 років, смт. Голоби Ковельського району. Солдат в/ч А0409 (Новоград-Волинський).
Служив у війську за контрактом.

Помер 28 липня від отриманих ран. Похований 1 серпня в Голобах.

МАХНОВЕЦЬ Віталій Іванович, 33 роки. . Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Віталій змалку був матері підтримкою й помічником. Закінчив неповну середню школу й не продовжував, хоч як наполягали вчителі, навчання далі. Хотів швидше здобути професію й приносити в сім’ю гроші. Готувався до весілля, яке мало бути у червні, вже й обручки купив. Тієї ночі, коли волинських солдатів так підло розстріляли під Волновахою, він мав стояти на посту з 3 до 8 години ранку. А постових снайпери, розказують бійці, які вижили у тій бійні, знімали першими... Проте Віталій був тільки важко поранений, у лікарню його доставив своєю машиною хтось із місцевих жителів. Але, на жаль, поранення було несумісне з життям.

Загинув 22 травня під Волновахою. Похований в селі Гаразджа Луцького району 27 травня.

МИХАЙЛОВ Олег Миколайович, 46 років, с. Дерно. Солдат в/ч пп В0624 «Айдар». Доброволець.
Був активним учасником Майдану, пішов добровольцем у батальйон «Айдар», був розвідником-снайпером, – розповідає Анатолій Кондратюк. – Дуже хоробрим. Завдяки йому вдалося полонити 70 сепаратистів. На нього оголосили полювання, але це не лякало героя. У мирному житті був таксистом, членом УТМР, захоплювався мисливським собаківництвом, тримав двох собак породи дратхар, любив полювати на водоплавну птицю. Загинув 21 липня в Луганській області. Його тяжко поранили в обидві ноги, щоб не здатися у полон, волинянин підірвав себе гранатою. В героя в селі Дерно Ківерцівського району лишилися дружина Лариса і син Вадим.

Похований в селі Дерно 25 липня.

МОСТИКА Андрій В’ячеславович, 29 років, с. Зелена Ковельського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 25 серпня в Донецькій області. Похований 1 вересня в селі Зелена.

ОМЕЛЯНЮК Андрій Васильович, 24 роки, с. Дубове Ковельського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 23 серпня на Донеччині. Похований 30 серпня в селі Дубове.

ОНІЩУК Юрій Віталійович, 24 роки, Луцьк. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Директор ЗОШ № 15 Світлана Романюк розповідала під час прощання: він був добросовісним учнем, доброю дитиною та справжнім громадянином України. Вона висловила співчуття родині полеглого від батьківської громади та вчительського колективу школи. «Ми чітко знаємо, що він герой, тому що він боронив нашу землю та боровся за те, щоб сьогодні у нас було свято знань, щоб наші діти йшли у школу. Ми завжди будемо пам’ятати Юрія як захисника Вітчизни. Вічна пам'ять герою», - звернулася до присутніх Світлана Романюк.

Загинув 26 серпня в Донецькій області. Похований 1 вересня в селі Гаразджа Луцького району.

ПАВЛЯШИК Микола Анатолійович, 22 роки, с. Качин Камінь-Каширського району. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.

Загинув 26 серпня в Донецькій області. Похований 1 вересня в селі Качин.

ПАСЕВИЧ Іван Григорович, 25 років, с. Залізниця Любешівського району. Лейтенант в/чА0284 (Львів). Кадровий офіцер.
Він з дитинства мріяв бути військовим, мужньо захищав кордони України на Сході і ціною власного життя врятував двох бойових побратимів. Захоплювався дідом - Іваном Борисовичем Ярмолюком, який воював на фронтах Великої Вітчизняної, був двічі поранений, мав нагороди, помер у 91 рік. Поруч з ним на кладовищі посеред соснового лісу спочиває вічним сном його внук Іван.

Загинув 29 серпня в Луганській області. Похований в селі Залізниця.

«Він просто марив військовою службою. Подав документи у Львівську академію сухопутних військ. Конкурс був дев'ять чоловік на місце. А він пройшов! Начальник академії потім сказав: «Нам такі хлопці треба». Його зразу призначили командиром взводу, по цивільному - старостою групи. Його взвод був найкращим. Ваня, якщо хтось щось не здавав, сам ходив до викладачів, просив за хлопців. Коли став командиром, то солдати його поміж собою «Батею» називали», - розповідала мати.

ПИСАРУК Сергій Миколайович, 28 років, с. Піддубці Луцького району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Солдат отримав відпустку і поспішав додому на весілля до родички, але в останній день вирішив відвезти товаришам по службі їжу, по дорозі його машина потрапила під обстріл.

«Ми разом працювали, і не було такої роботи, з якою Сергій не міг би впоратися. Він був відмінним слюсарем і, наскільки я знаю, в АТО він також ремонтував всілякі машини – танки, БТР, БМП, «Урали» – і навіть поставив на колеса розбиті покинуті «Жигулі», на яких возив їжу солдатам. Нам нестерпно шкода, що такі люди – це рідкість», – розповідав «Сегодня» товариш Сергія Руслан Канцедал.

Загинув 4 вересня на блок-посту у м. Дніпропетровськ. Похований 8 вересня в селі Піддубці. Вдома залишилася 9-місячна дитина.

ПЛОЦЕДИМ Олександр, 20 років, м. Рожище.
Олександр Плоцедим воював за єдність та цілісність держави на сході України у складі 24-ої окремої механізованої бригади з початку військових дій на Донбасі. Коли приходив у короткострокову відпустку, на запрошення вчителів рідної школи №3 зустрічався з школярами, розповідав про злодіяння найманців російського агресора, навчав їх бути патріотами своєї держави, наголошуючи, що перемога залежить, насамперед, від нашої єдності, від усвідомлення кожним своєї особистої відповідальності перед державою, перед Батьківщиною.

Загинув 28 січня біля Лисичанська. Похований 30 січня 2015 року у місті Рожище.

ПОВХ Микола Іванович, 21 рік, с. Велимче Ратнівського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 26 липня в Донецькій області. Похований 30 липня в селі Велимче.

ПОЛІНКЕВИЧ Леонід Олександрович, 30 років, смт. Колки. Майор в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Кадровий офіцер.
Звання майора отримав у 29 років. Щоправда, в підпорядкуванні мав лише кілька людей та чимало старої, занедбаної техніки. Він власним коштом купував запчастини, фарбу, розповідала його сестра. Радів, коли в частину приїхали механіки-волонтери, які безкоштовно допомагали ремонтувати військову техніку, казав, що ці майстри — неймовірні люди.

Загинув 22 травня під Волновахою. У переддень трагедії о 21:30 мама до нього зателефонувала. Був веселий, сказав: «Мамо, все нормально. Я тобі передзвоню». Потім ще раз набрала його о 6-й годині, але зв'язку не було… Зранку 22 травня в Колках всі знали, що Льоні вже немає. Батько йшов на роботу, вітався з усіма, усміхався, а люди відводили погляди. Лише за кілька годин знайомий наважився повідомити йому страшну звістку. Коли сестра зайшла в селищну раду, мама лежала на підлозі, а батько враз почорнів.

Поховали його у Колках 27 травня. В останню путь проводили його не трасою, а тією дорогою, якою бігав маленький Льоня. Вдома тата не дочекалася донечка Олександра.

ПОЛІЩУК Володимир Сергійович, 29 років, с. Мочалки Турійського району. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.

Загинув 7 серпня на Донеччині. Похований 18 серпня в селі Мочалки.

ПОМІНКЕВИЧ Сергій Петрович, 37 років с. Забороль Луцького району. Рота патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області, рядовий.
Колеги максимально зберегли у своїх спогадах образ дисциплінованого та небагатослівного міліціонера взводу №1 Сергія Помінкевича («Чех»). Врятуватися, визволити, допомогти – ці якості відрізняли його з-поміж усіх бійців роти.

Зі слів бойових побратимів, мужній правоохоронець дуже відповідально ставився до виконання службових обов’язків та наказів, був надзвичайно відважним і рішучим. Завжди готовий підтримати побратимів. З таким колегою не було страшно на війні. З ним - хоч у бій, хоч у розвідку.

Дружина втратила останню надію на повернення додому чоловіка. Зі східного фронту не дочекалися батька донечки - 1-річна Марта та 4-річна Юлія...

Після виходу з оточення під Іловайськом, довгий час вважався зниклим безвісти. Був похований як непізнаний солдат і опізнаний за аналізом ДНК-експертизи.

Похований в селі Забороль 27 грудня.

ПОПОВ Павло Володимирович, 23 роки, м. Нововолинськ. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Загинув 22 травня під Волновахою Донецької області. Біля 6-ї години ранку між Ольгинкою та Володимирівкою поблизу міста Волноваха стався напад диверсійно-терористичної групи на загін українських військових. Зі слів очевидців, бойовики приїхали на двох інкасаторських автомашинах та двох позашляховиках, відкрили масований вогонь з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою 17 військових загинуло та багато поранено - http://memorybook.org.ua/19/popov.htm. Похований в Нововолинську 27 травня.

ПОСПОЛІТАК Андрій, 27 років, смт. Луків Турійського району.Військовослужбовець 51 ОМБ.
Загинув в районі Іловайська в серпні 2014 року. Родичі півроку розшукували хлопця. У лютому 2015 року його тіло опізнали за результатами аналізу ДНК.

Поховали бійця в Лукові 19 лютого 2015 року. Андрій був єдиним сином у матері.



ПОТАПЧУК Станіслав Володимирович, 22 роки, с. Радовичі Іваничівського району. Солдат в/ч А0998 (Яворів). Проходив військову службу за контрактом.

Загинув 26 серпня в Донецькій області. Похований 3 вересня в селі Радовичі.

ПРИЙМАК Сергій Васильович, 26 років, с. Полиці Камінь-Каширського району. Молодший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 21 серпня під час обстрілу з АГС-17 опорного пункту бригади в районі с. Мар'їнка Донецької області. Похований 24 серпня в селі Полиці.

ПРИХОДЬКО Володимир Володимирович, 25 років, с. Новий Чарторийськ Маневицького району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Загинув 23 серпня в Донецькій області. Похований 30 серпня в Новому Чарторийську.

ПРОКОПЧУК Володимир Іванович, 23 роки, Луцьк. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

На фотознімку Володя Прокопчук виглядає дитя дитям. Юне й відверте хлопчаче обличчя випромінює приязнь і радість життя. Бо таким воно видавалося безкінечним... Восени мав би одружитися. Після повернення з Донеччини, на що сподівався у червні, погуляти з коханою на весіллі у друзів. Солдати, які вижили в тій бійні під Волновахою, розказують: їх тішили, постоїте, мовляв, через вибори, а там і додому.

На війні свого часу побував і батько Володі. Старший Прокопчук — воїн-«афганець», має бойові нагороди. Він мав інше поняття про те, що коїться на сході України, бо вже був під кулями і побачив на власні очі: це неоголошена війна. Просився, щоб мобілізували не сина, а його. Не взяли. Володя ж тільки півроку як відслужив строкову армію. Пішов у неї добровільно, не сачкував. Друзям казав, що обов’язково має відслужити, аби мати честь і гонор справжнього чоловіка. Батькам же казав, що він — патріот, і якби не прислали повістку, все одно пішов би захищати український кордон.

Загинув 22 травня під Волновахою. Похований 27 травня в селі Гаразджа Луцького району.

ПРОЦЬ Сергій Володимирович, 20 років. с. Руснів Володимир-Волинського району.
Старший солдат 24 окремої механізованої бригади ("Залізної") імені Данила Галицького.

Загинув під час обстрілу з БМ-21 «Град» прикордонного пункту пропуску «Довжанський» Луганської області 10 липня.

ПУШКАРУК Володимир Сергійович, 42 роки, с. Мовники Іваничівського району.
Старшина окремого батальйону НГУ «Донбас». Служив як доброволець.

Загинув 26 серпня в Донецькій області. Похований 1 вересня в селі Мовники.

РЕДЬКОВИЧ Павло Миколайович, 22 роки, с. Майдан Ковельського району. Солдат в/ч А0284 (Львів). Військовослужбовець за контрактом.
22-річний юнак, турботливий син та брат, вірний друг і справжній патріот своєї землі не міг залишатися осторонь того, що відбувається на сході країни.

Після закінчення дев’ятирічки в Новому Масирі пішов навчатися у Луківське професійно-технічне училище №22. У 2011 році його призвали до лав Збройних Сил України.

Загинув 31 серпня на Луганщині. Похований 7 вересня в с. Майдан.

САВЧУК Григорій Пантелеймонович, 36 років, с. Залужне Локачинського району. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.

Помер у Харківському госпіталі 25 липня, перебуваючи у комі. Похований 1 серпня в селі Залужжя.

САЦЮК Олександр Миколайович, 20 років, м. Любомль району. Рота патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області, рядовий.
Він не встиг створити власної родини... Був дорослим не за роками - в очах бачили розум та мудрість зрілого чоловіка. Завжди спокійний та врівноважений, без страху та нервозності, без зайвих емоцій та рухів. Завжди знав та розумів, що він робить, для кого і навіщо. Зовні зібраний та підтягнутий, самоорганізований. У виконаннях поставлених завдань виявляв справжню рішучість та демонстрував надзвичайну сумлінність і щире прагнення дійти до кінця, тому завжди стояв поруч до бойових побратимів плечем до плеча.

Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом. Довгий час вважався зниклим безвісти. Був похований як непізнаний солдат і опізнаний за аналізом ДНК-експертизи.

Похований в Любомлі 28 грудня.

СВИНЧУК Олександр Юрійович, 28 років, м. Нововолинськ. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

До лав Збройних сил пішов добровольцем. Його поранили, але після лікування знову повернувся на передову. Рідні згадують, що Сашко любив повторювати такі слова: «Якщо не я, то хто?». Хлопець кілька років поспіль працював пожежним рятувальником. Звільнився у 2012 році. «Олександра пам'ятаємо доволі дружнім і товариським колегою. Свою небезпечну роботу він робив добре. На пожежах діяв рішуче і відрізнявся сміливістю. Шкода, що волинська земля втратила такого героя», - розповідає заступник начальника ДПРЧ-5 міста Нововолинська Сергій Литвяк.

Загинув 4 серпня на Савур-Могилі. Похований в Нововолинську 9 серпня.

СВИЩ Сергій, 24 роки, м. Устилуг.


Про загибель повідомив під час сесії Володимир-Волинської районної ради депутат Валерій Романов. Так, військові поінформували про загибель у боях на Дебальцівському плацдармі 24-річного кадрового військового-розвідника. Мовляв, його тіло опинилося на нейтральній території, яка наскрізь прострілюється, та ще й притиснуте підбитим танком. Побратими тримали це місце під постійним наглядом, аби за першої-ліпшої нагоди витягнути тіло.

Про загибель військового стало відомо 30 січня 2015 року. Рідні до останнього сумнівалися у його загибелі. З’являлася навіть інформація, що військові помилилися, назвавши загиблого військового Сергієм Свищем. Однак згодом з'ясувалося, що все-таки загиблим був Сергій.

Сергія любили усі, а тому прощатися з ним прийшов ледь не весь Устилуг. Мешканці міста розповідають про те, як він любив свою країну, як мріяв служити Україні і таки втілив свою мрію у життя - закінчив Академію сухопутних військ імені Сагайдачного та став кадровим військовим.

За професійні здобутки та відмінну військову службу його, не дивлячись на вік, призначили командиром роти. Він став наймолодшим командиром роти у 30-їй бригаді, що дислокується у Новоград-Волинському Житомирської області.

Не могли стримати сліз кремезні та загартовані у боях побратими Сергія із 30-ої бригади, у 54-му розвідувальному батальйоні якої служив герой.

Мама лишилася без єдиного сина, якого виховувала сама, вдовою стала молода дружина, а півтора річний син втратив батька.

Поховали Сергія 9 лютого 2015 року в Устилузі.

СИВИЙ Олександр, 23 роки, с. Боратин Луцького району. Рота патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області, рядовий.
«Пригадую, коли у нас з’явилися перші поранені, важко було всім дивитися на муки хлопців. Коли Іщук помер на руках «Дока», він до мене підійшов, присівши навпочіпки, зі словами: «Куща» немає…». У безвихідній ситуації він зробив усе, що від нього залежало, але стан Володимира був надто тяжкий, - розповів правоохоронець. - Коли ми були в Іловайську, частина наших на чолі із командиром вирушила на укріп район, зі мною в садку, де ми дислокувалися, лишилося шестеро хлопців. Ближче до ранку почав працювати снайпер. Нас брали штурмом. Сепаратисти вигукували: «Укропы, сдавайтесь». Хлопці враз напружилися, в ту мить «Док» розрядив емоційну струну, несподівано заспівавши пісню «А лента за лентою набої подавай…». Ці слова звучали непафосно, а йшли з глибини душі. Ми підхопили цю пісню, настрій відразу змінився, тиша закінчилася, ми дали гідну відсіч ворогу. У ту мить я відкрив його ще одну світлу сторону. Боляче та прикро усвідомлювати, що він не з нами», - розповідав його побратим Ігор Дрючан.

Довгий час після Іловайського котла вважався зниклим безвісти. Був похований як непізнаний солдат і опізнаний за аналізом ДНК-експертизи.

Похований в Боратині 27 грудня.

СКЛЕЗЬ Сергій Анатолійович, 38 років, м. Камінь-Каширський. Солдат 1 БТО «Волинь», призваний добровольцем.
Загинув 24 листопада в Донецькій області. Похований в Камені-Каширському 27 листопада. Ховали його в рідному місті в день його народження, саме того дня йому мало виповнитися 38 років.

СЛИВКА Ігор Володимирович, 37 років, Горохів. Доброволець.
Ігор Сливка під псевдо Тихий був бійцем «Азову». Чоловік загинув, підірвавшись на фугасній міні 12 грудня. У чоловіка залишилися дружина та двоє синів. Бойові побратими називають його одним з найкращих кулеметників полку, який завжди був готовий захистити тих, хто поруч.

СНІТКО Андрій Володимирович, 18 років, смт. Маневичі. Служив у окремому батальйоні НГУ «Азов».
Загинув 20 серпня в Донецькій області. Групу Хоми (позивний Андрія) закидали гранатами. Перша граната впала неподалік від хлопця. Скалки її могли зачепити кількох бійців батальйону і Хома собою прикрив товаришів від вірної смерті, лігши на гранату. Хома своїм вчинком врятував життя земляку Сократу і ще трьом бійцям.

Той розповідає, що покійний Хома був його кращим другом. Познайомилися хлопці в університеті, де разом навчались і разом прийняли рішення йти на фронт, в батальйон «Азов»: «Він завжди рвався в бій. Ми планували поїхати додому на ротацію, вирішити справи в університеті, знайшли вільний час, але не поїхали, бо Хома хотів поїхати звільнити Іловайськ. Якби Хома не прикрив ту гранату, мені б не тільки поранило ногу. Якби не його вчинок, я б вже тут не сидів. Він врятував життя не тільки мені, а й багатьом хлопцям. Андрій говорив: поки не переможемо - додому не поїдемо. Він завжди жваво рвався в бій. Бій був для нього святом. Він радів перед боєм, казав: нарешті відвоюємо своє».

Похований 23 серпня в Маневичах.

СОХАЦЬКИЙ Андрій, 45 років, смт. Колки Маневицького району.

Пішов воювати добровольцем просто з Майдану.

Блок-пост, який охороняв Андрій Сохацький під селищем Нікішине на Донеччині бойовики обстріляли ГРАДів та «Ураганів».

Поховали його 5 лютого 2015 року на Маневиччині в селі, де мешкав воїн.

СПАСЬОНОВ Василь Володимирович, 39 років, Володимир-Волинський. Підполковник в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Кадровий офіцер.
Дата загибелі 25-26 липня, Донецька область. Похований 29 серпня в селі Житані Володимир-Волинського району.

У зв’язку із загибеллю мешканця Володимира-Волинського, начальника Протиповітряної оборони військової частини А2331 підполковника Спасьонова 29 липня у Володимирі-Волинському оголосили Днем жалоби. На Волині залишилася його дружина Аліна та 5-річний син Гліб.

СТОЛЯРЧУК Мирослав Станіславович, село Підгайці Луцького району.
Перебував на посаді міліціонера взводу № 1 патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області, в органах внутрішніх справ з 4 липня 2014 року. З 13 серпня 2014 року в складі підрозділу перебував у відрядженні на території Донецької області в зоні АТО.

Після виходу роти «Світязь» з-під Іловайська у серпні 2014 року, боєць довгий час вважався зниклим безвісти. Та, на жаль, ДНК-експертиза встановила, що Мирослав – серед списків загиблих.

Найприкріше, що через жахливу помилку родичі не можуть з ним навіть достойно вдома попрощатися і поховати на рідній землі. Річ у тім, що тіло Мирослава віддали чужим людям, які його поховали під чужим іменем на Вінничині. Нині, попри те, що цю помилку таки виявили, родичам ще треба пройти чимало судів, аби отримати справжнє свідоцтво про смерть Мирослава, перевезти тіло на Волинь і поховати його на рідній землі.

Мирослав закінчив школу із золотою медаллю, і старшу донечку Христинку заохочував до книг, до історії, брав із собою в поїздки пам’ятними місцями України. Досконало знав Біблію, і жив з Богом у серці. Тому і пішов добровольцем. Сумління не дозволило сидіти вдома, поки інші гинуть. І коли стривожена мати почала вмовляти, щоб подумав про дітей, бо ж молодшенькій дочці всього три роки, Мирослав із притиском сказав: «А хто, як не я?».

У Мирослава залишилася дружина та двоє дочок, 3 і 15 років. 15-річна Христинка звернулася до всіх, хто може допомогти повернути тіло тата додому: «Я б хотіла звернутися до всіх тих, хто там сидить в кріслах і зараз дивиться, щоб вони повернули мого тата, постаралися хоча б, хоча б якісь зусилля приклали для цього»



СУСВАЛЬ Петро Остапович, 24 роки, с. Жовтневе. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Військовослужбовець за контрактом.
Помер від отриманих ран у Дніпропетровському госпіталі 2 вересня. Похований в селі Жовтневе 5 вересня.

Поранення отримав в бою за Савур-Могилу. Про загибель сина матері повідомили терористи у телефонній розмові. Після такої звістки у жінки трапився інсульт.

ТАРАСЮК Богдан Володимирович, 24 роки, с. Буцин. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією. Його поранили під час виходу з оточення під Іловайськом. Згодом його розшукували волонтери. Згідно з офіційною інформацією, Богдан помер в госпіталі міста Дніпропетровськ 10 вересня. Похований в Буцині 12 вересня.

ТАРАСЮК Олексій Васильович, 24 роки, м. Ковель. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією. Загинув 25 серпня на Донеччині. Похований в Ковелі 7 вересня.

Родичі відмовляються вірити, що їхній син і брат загинув під Іловайськом. І це при тому, що солдата поховано в рідному місті, а його тіло опізнала дружина. Однак мати та сестра переконані: у могилі лежить хтось інший, тому вимагають провести ексгумацію та ДНК-експертизу. До війська 24-річного Олексія Тарасюка мобілізували в квітні. Хлопець був військовим фельдшером і в травні у складі 51 бригади поїхав в АТО. Востаннє вдома був у серпні, а після невеликої відпустки відправився в Іловайськ. «Побудь ще трішки», - просила його мати, а він казав: «Мам, хлопці по півроку вдома не були, я мушу їхати», - каже мати бійця Надія Тарасюк і додає: «Я дзвонила щодня. Казав, що все в нього є». Згодом рідним повідомили, що хлопець загинув.

ТРИЧУК Іван, 27 років, Ратне. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Помер вночі 24 вересня 2014 р. у Луцькому гарнізонному військовому шпиталі. Після обстрілів під містом Ізварине Луганської області в нього стався нервовий зрив і були легкі поранення, внаслідок чого Іван проходив лікування в неврологічному відділенні. У нього залишилися дружина та дві маленькі доньки. Джерело - http://memorybook.org.ua/22/trichuk.htm

ТРОХИМУК Юрій Васильович, 26 років, с. Залаззя. Молодший сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 14 липня в Донецькій області. Похований 21 липня в селі Залаззя.

УПОРОВ Ігор Романович, 30 років, м. Володимир-Волинський. Старший солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Загинув 28 червня на Донеччині. Похований 2 липня у Володимирі-Волинському. Страшну звістку про смерть чоловіка і тата удома отримали дружина із п’ятирічною донечкою. Ігор не дожив лише добу до народження другої донечки.

Надія Упорова каже, що якби не діти, то їй було б украй важко пережити таку втрату. Про матеріальну допомогу не просить, хоча і живе сім’я дуже скромно. Та ще й протікає старий дах у будинку. Загиблий в АТО був єдиним годувальником у їхній сім’ї. Проте зараз жінка найбільше хоче одного - зробити гарний фотоальбом, як світлу пам’ять про свого героя. Каже, гортаючи його, зможе краще розповісти дітям, яким був їхній батько. А Ігор, зі слів дружини, був справді мужнім, сміливим та люблячим чоловіком.

ФЕДЧИШИН Анатолій Миколайович, 33 роки, м. Любомль. Солдат окремого батальйону НГУ «Азов». Призваний як доброволець.
Був активістом Любомльського Правого Сектору.

Загинув від снайперської кулі під Іловайськом 11 серпня.

Похований 14 серпня в Любомлі. Вдома залишилися дружина з двома доньками.

ФІЛІПЧУК Ігор Ярославович, 32 роки, уродженець села Пожарки Рожищенського району. Солдат в/ч пп В0624 «Айдар».
Призваний як доброволець.

Хлопець поклав життя через ненависну кулю снайпера, яка влучила трохи вище захисної пластини бронежилету. У колах побратимів був відомий тим, що знищив ворожий танк. Волинському воїну був всього лиш 31 рік. Здавалося б, жити й жити. Одружитися так і не встиг, діток не мав. Свого часу, їздив охороняти українсько-білоруський кордон у Групі швидкого реагування Самооборони Майдану Волині. Однак, щойно розпочались масштабні бойові дії, пішов добровольцем у батальйон «Айдар», де й знайшов власну смерть. Зі слів його рідної сестри, 35-річної Ірини Антонюк, про те, що хлопець збирався їхати на Схід, родина не знала протягом тривалого часу. Загинув 14 серпня в Луганській області. Похований 17 серпня в селі Гаразджа Луцького району.

ХАМРАЄВ Рустам Шонійзович, 38 років, Луцьк. Солдат в/ч пп В0624 «Айдар». Призваний як доброволець.
Був на Майдані, допомагав діставати поранених, які перебували там. Батьки переймались тим, що активна громадська позиція сина може йому нашкодити, втім Рустам був налаштований йти тільки до кінця.«Я кажу: невже не хочеться вдома спати спокійно, жити спокійно, мирно? Він сказав - щоб всі спали спокійно, комусь потрібно, щоб хтось не вдома спав. А я кажу: «Синку, цей хтось це ти? А він відповідає: так, тату, я… Він з дитинства не сприймав несправедливість. Завжди стояв горою за правду», - розповідає батько загиблого героя Шонійоз Хамраєв.

Загинув Рустам Хамраєв 17-го червня в боях під Металістом. За кілька годин до обстрілу розмовляв по телефону з батьком. «Він сказав: тату, добре у меня. Його останні слова були: «Мені пора вже, я Вас всіх люблю». Він завжди говорив, що перетелефонує і перетелефоновував, а в останній розмові він не говорив, що перетелефонує», - зізнається батько. Похований в селі Гаразджа Луцького району 20 червня.

ХМЕЛЕЦЬКИЙ Віктор Іванович, 36 років, м. Володимир-Волинський. Майор в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Кадровий офіцер.
Начальник відділення зв’язку штабу 51-ої ОМБр майор Віктор Хмелецький загинув 28 липня 2014 року під час мінометного обстрілу поблизу села Саурівка Шахтарського району Донецької області. Майор Віктор Хмелецький був заступником начальника штабу зв’язку цього військового формування. Він жив без однієї нирки, але бажав боронити Вітчизну на передовій разом із побратимами.

Похований у Володимирі-Волинському 31 липня.

ШИЛІК Анатолій Вікторович, 38 років, м. Ковель. Капітан в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Призваний за мобілізацією.
Анатолій Шилік довгий час перебував у зоні АТО, був командиром мінометної батареї 51-ї ОМБ та капітаном запасу. Загинув 25 серпня під Іловайськом.

«Більшість із нас тут солдати-сержанти, які проходили службу, які пам’ятають Анатолія, як людину порядну, як людину, яка виконувала і виконала свій обов’язок на полі брані. Герої ніколи не вмирають. Герої будуть жити в наших серцях», — розповів товариш по службі.

Ховали бійця 1 вересня на Батьківщині - у Ковелі. Без годувальника залишилася сім’я: дружина та двоє малолітніх дітей.

ШОЛУХА Віктор, 40 років, Локачі. Рота патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області, рядовий.


«Віктор, як професійний водій, від початку нашого відрядження на схід працював із добровольцями батальйону «Миротворець». Згодом у «зеленому коридорі» я потім побачив його обстріляний автобус. Лобове скло було пошите автоматною чергою, а задня частина автобуса була пошкоджена «ПТУРами», поряд працював БТР, лежали мертві. Віктора серед них не було. У мене ще довгий час жевріла надія, що він врятувався: можливо, у полоні і подасть про себе звістку. На жаль … Як він загинув, ніхто не знає», - згадує Ігор Дрючан

Довгий час вважався зниклим безвісти. Був похований як непізнаний солдат і опізнаний за аналізом ДНК-експертизи.

Похований в Локачах 27 грудня.

ШОСТАК Сергій Олександрович, 42 роки, Луцьк. Солдат в/ч пп В0624 «Айдар». Призваний як доброволець.
Розпочав свій трудовий шлях із служби в міліції Луцького МВ УМВС України у Волинській області на посаді міліціонера роти патрульно-постової служби, пізніше працював у автотранспортному відділенні оперативної міліції швидкого реагування «Беркут» УМВС України в області. У 1995 році став командиром відділення оперативного взводу «Беркут». З 2000-2001 роки – учасник бойових дій в Косово.

Боєць «Айдару» мав звання старшого прапорщика міліції, нагороджений подяками, медалями за відзнаку в службі ІІІ та ІІ ступенів, відзнаками МВС «Почесний знак МВС України»,«За миротворчу діяльність».

Загинув 27 липня в Луганській області. Похований 31 липня в Луцьку.

ШТАНСЬКИЙ Микола Миколайович, 55 років, м. Любомль, старший сержант 44-ї артбригади, командир гармати.

У травні 2014 року Миколі виповнилося 55 років, він працював на залізниці, і отримав вже пенсію. Знайомі розказують, що увесь час дуже поривався і на Майдан, проте не міг залишити роботу, не мав спокою, коли на схід України прийшов агресор. Записався на війну добровольцем, служив командиром гармати, стояв недалеко від Дебальцевого.

У день пам'яті святителя Миколая разом з побратимами ще зібрав подарунок для дітей із школи-інтернату, вояки поділилися своїми продуктами.

Побратими розповідають про його особливу мужність і героїзм, а земляки про те, що патріотизм його був не показним, а з душі.

Загинув Микола Штанський і ще троє українських військових під сумнозвісним Дебальцевим від обстрілу «Градами» 16 січня 2015 року.

Поховали чоловіка в рідному Любомлі 20 січня.

ШУЛЬГА Максим Костянтинович, 23 роки, Луцьк. Сержант в/ч А0284 (Львів). Проходив військову службу за контрактом.
Народився хлопець 23 березня 1991 року у Луцьку. Навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №25. Потому здобував освіту у Волинському технікумі Національного університету харчових технологій, однак спражнього себе знайшов у військовій справі. Тож у 2010 році його призвали на військову службу за контрактом.

Спогадами про свого однокласника поділилась лучанка Ірина Остапчук. Дівчина каже, що досі не може оговтатись від страшної трагедії, а посмішка Максима навіть після похорон стоїть у неї перед очима.«Максим - мій однокласник. Я пам'ятаю його дуже добре. Перше, що відразу приходить на думку - його посмішка, щира, відкрита, безтурботна. І ластовиння на обличчі, він був такий смішний. З нього інколи кепкували у школі, що він маленького зросту. Так, він справді був малесеньким, але, як виявилось, мав велике серце. Він любив подуріти, покривлятися, посміятися. Пам'ятаю, що він кожного року дарував дівчатам валентинки на День Закоханих. Не пам'ятаю його агресивним чи розлюченим. Завжди усміхнений і все... Я справді пишаюся тим, що мала змогу вчитися разом із цією людиною», - каже жінка.

Загинув 26 серпня в Донецькій області. Похований 30 вересня в селі Гаразджа Луцького району.

ЯКОБЧУК Володимир Вікторович, 27 років, с. Литовеж. Молодший сержант в/ч А0284 (Львів). Проходив військову службу за контрактом.
Володимиру Якобчуку в березні виповнилося 27 років, служив у 80-й окремій повітряно-десантній бригаді (80-й аеромобільний полк). Із 2010 року був на контрактній службі, зокрема, й у миротворчих військах ООН. Удома лишились батьки, дружина і двоє синочків.

Нині в скруті перебуває молодший брат покійного героя – Микола. Він хворий на ниркову недостатність, яка сягнула уже 4 ступеня. Життя юнака - в небезпеці та потребує негайного операційного втручання лікарів. Свою нирку готова віднині єдиному синові віддати матір. Як повідомлялося, Володимир пішов у військо, аби врятувати хворого брата.

Загинув 20 червня в Луганській області. Похований 22 червня в селі Литовеж.

ЯРМОЛЮК Олександр Петрович, 32 роки, м. Ковель. Сержант в/ч А2331(м. Володимир-Волинський).
Призваний за мобілізацією.

Загинув 25 серпня на Донеччині. Похований 7 вересня в Ковелі.

***

У підготовці цієї публікації використані матеріали та фото, опубліковані на сторінках ІА Волинські Новини, інформація, надіслана Волинською обласною державною адміністрацією та матеріали сайтів: «Книга пам’яті», Нововолинський центр допомоги військовослужбовцям, http://memorybook.org.ua/index.htm, Нововолинський інформаційний портал, Вісті Ковельщини, блог Краєзнавці, Місто вечірнє, Волинь-нова, «Сегодня» , Обласний координаційний центр допомоги учасників АТО, офіційний сайт міста Володимир-Волинський, сайт http://nekropole.info/ua, інтернет-спільнота ВКонтакті та інші.

На жаль, фотоматеріал зібраний неповний, в мережах немає світлин кількох воїнів. Тому пропонуємо родичам чи друзям тих бійців, чиї фото не опубліковані, надсилати їхні зображення на редакційну пошту [email protected]. Потому обов’язково опублікуємо світлини наших земляків, які заслужили на нашу пам’ять і шану.

Герої не вмирають!
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.